До змісту

Дощ

Публікація від 26 травня 2013.

poeziya_proza

Ви коли-небудь чули дощ? Ні, не слухали, а саме чули? Чули те, що він хоче розповісти, а, можливо, навіть щось нагадати…

Дощ це не просто краплі води, які падають з неба… це симфонія звуків, палітра відчуттів, це не тільки  природне явище, це щось набагато більше… дуже часто він нашіптує нам спогади минулого, вони, як ті краплі, просочуються крізь нас й відгукуються десь там, глибоко в серці. Ці спогади бувають аж надто приємними: ніжними, солодкими, п’янкими, або ж терпкими, жагучими, гіркуватими… Дощ ніби знає все про кожного, пам’ятає кожну посмішку, кожну омиту сльозу, він завжди був поруч… він усе бачив, усе чув і лише інколи награно, сердито щось бурмотів собі під ніс, розуміючи що немає права втручатись. Дощ є вірним другом, щирим слухачем, скільки він наслухався за весь свій вік – давно вже втомився рахувати… натомість огортав ненав’язливою проходою, турботливо пестив, мовляв: «Ти все зумієш, зможеш усе!»

Не смійте нарікати на дощ, цим ви його невимовно ображаєте! Створіть гармонію в душі, прислухайтесь до себе і ви почуєте ще когось іншого, досі невідомого, а це він!.. Дощ… завжди радий  влитись у розмову, розділити таємниці. Ви тільки навчіться чути… я впевнена, вам буде про що погомоніти удвох…

Вікторія Дубчак, студентка ІІ курсу факультету

української філології та журналістики