Мені інколи здається, що малодосліджені теми притягують до себе надзвичайно творчих і зацікавлених науковців. У пошуках нових джерел, вони, не задумуючись, долають сотні кілометрів… Такою натхненною дослідницею виявилася моя нова знайома, яку я зустріла у товаристві старої періодики у бібліотеці рідкісних видань.
– Пані Оксано, Ви є справжнім театрознавцем. У чому вбачаєте актуальність свого покликання?
– Не знала, що існують «не справжні» театрознавці (посміхаючись). Актуальність чи не актуальність фаху, який, коли пощастить ,може стати покликанням вирішує насамперед суспільство, в якому ти в подальшому реалізуєшся. Вже той факт, що не тільки спеціалізований університет, (приміром, той же Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого, який до 1999 р. єдиний здійснював підготовку театрознавців для всієї України, а й класичний виш, маю на увазі Львівський національний університет, де відкрилася відповідна кафедра ,свідчить про те, що така професія є затребуваною. Хоча тут багато своїх особливостей, як зрештою в кожній професії.
– Які Ваші наукові інтереси, тематичні обрії Вашого дисертаційного дослідження?
– У мене доволі вузьке коло наукових пошуків. Я займаюся вивченням історії Театру імені Марії Заньковецької першої половини ХХ століття. Адже саме цей творчий колектив є першим державним професійним колективом на території України. Його історія саме в перші десятиріччя існування дуже бурхлива, пов’язана з іменами багатьох артистів, художників, режисерів, письменників. Тим більше, що цей колектив довгий час був мандрівний, відтак це одразу ставить перед дослідником ряд труднощів навіть не стільки при опрацюванні матеріалу, а у виявленні і введенні в науковий обіг маловідомих документів, рукописів, преси, світлин і т. д, одним словом, така собі театрознавча археологія.
– Звідки Ви дізналися про бібліотеку рідкісних видань нашого університету? Хто саме Вам порадив її відвідати?
– Мені просто поталанило. Власне, про бібліотеку я довідалася від працівників вашого місцевого архіву, які мене скерували саме у відділ рідкісних видань. А далі справжній ангел-охоронець цієї книгозбірні – Надія Дмитрівна допомогла мені своїми порадами при опрацюванні безпосередньо фондів цієї бібліотеки. А взагалі про необхідність опрацювання фондів архівів та бібліотек, музеїв Поділля мені неодноразово говорив мій науковий керівник, знаний театрознавець, професор Ростислав Пилипчук. Саме Ростислав Ярославович скерував мене в таку наукову експедицію до Кам’янця-Подільського. Тим більше, що сам Р.Я. Пилипчук, коли працював в ІМФЕ ім. Максима Рильського (НАНУ) досліджував фонди історичного архіву вашого міста, що стосувалися Подільської губернії і які після пожежі 2003 р. вже втрачені. Так чи інакше, фактично я хронологічно продовжила наукові студії свого вчителя, правда вже за своєю темою.
– Чи користуються її фонди попитом серед інших Ваших колег-науковців?
– Боюсь узагальнювати, але навряд чи бібліотека користується попитом серед науковців театрознавчої сфери. Ризикну припустити, що про її існування мало відомо взагалі, тому на сьогодні питання про попит фондів цієї бібліотеки серед театрознавців говорити ще надто передчасно.
– Що цікавого вдалося знайти по історії театрального життя на Поділлі?
– Результатами пошуків я дуже задоволена. Цікавого і нового справді багато. Це може бути темою не однієї бесіди. Скажімо було цікаво довідатися, що Микола Садовський ще до періоду УНР неодноразово бував із своєю трупою на літніх гастролях у Кам’янці-Подільському і навіть сама Марія Заньковецька святкувала 25-річчя своєї творчої діяльності бенефісною виставою у місті над Смотричем. І це святкування ювілею видатної артистки мало резонанс по всій Україні, не зважаючи на обмеження цензури та особисте розпорядження тогочасного поліцмейстера. У Кам’янці була дуже активною патріотично налаштована молодь, потужно розгорнута діяльність місцевої «Просвіти», які підготували грунт для діяльності згодом тут Державного театру УНР під керівництвом Миколи Садовського.
Цікаво, що у Кам’янці-Подільському також працювали театральні художники Анатоль Петрицький та Вадим Меллер, Іван Бурячок та Михайло Жук. До речі В. Меллер саме у цьому місті, як виявляється, одружився із донькою Михайла Грушевського. Зараз якраз Музей театрального мистецтва (м. Київ) здійснює підготовку до друку альбому цього художника, на базі своєї колекції сценографічних робіт .
Одним словом, театральне життя міста було дуже насичене подіями і поєднує в собі не тільки українські, а й єврейські та польські сторінки історії театру. В цьому Кам’янець-Подільський дуже схожий до Львова.
– Які враження залишив у Вас Кам’янець-Подільський університет імені Івана Огієнка?
– Місцевий університет справив на мене приємне враження. Колосальне враження справила університетська бібліотека, тут така атмосфера, що здається навіть стіни допомагають дослідникові в його студіях. Окремо хочу подякувати, користуючись нагодою, завідуючій бібілотекою рідкісних видань Надії Дмитрівні Крючковій, а також директору наукової бібліотеки університету Віктору Степановичу Прокопчуку за їх допомогу та консультації під час моєї праці в бібліотеці. Взагалі університетська бібліотека, передовсім її відділ із рідкісними виданнями, гідні того, щоб стати візитівкою не тільки університету, а й міста загалом.
Також мала нагоду оглянути будівлю університету, приємно здивувалась: громада вишу вміє берегти і плекати свої традиції, відчувається духовна присутність патрона університету – Івана Огієнка. Справді цей університет має що дати своїм майбутнім студентам.
– Чи сподобалося Вам наше місто? Які його історичні пам’ятки найбільше запали в душу?
– Кам’янець-Подільський не може не сподобатися. Це поєднання найрізноманітнішого природного ландшафту та величних архітектурних пам’яток, справжня квітка на камені… Звичайно, Стара фортеця, Старе місто взагалі не може залишити байдужим нікого. Але на мене особливе враження справив вірменський квартал і Катедра із мінаретом – це поєднання творить свою атмосферу, ауру, якщо хочете, яку не можливо сплатити ні з яким іншим містом.
– Розкажіть, будь-ласка, у яких ще архівних та музейних інституціях Поділля Ви плануєте продовжити свої наукові пошуки?
– Я планую ще ознайомитися із фондовими збірками краєзнавчого музею та обласного архіву у Хмельницькому.
Розмовляла Ольга Комарова
Фото Ольги Комарової