До змісту

Осінь…

Публікація від 29 листопада 2013.

poeziya_proza

Осінь… Золоте мереживо тротуарів, неозора сірість неба, мерехтливі дотики дощу чи то бешкетника-вітру.

До кінця незбагненне відчуття спокою – досі краденого щоденними проблемами. Він огортає невагомим саваном легкості, проникає крізь незліченні шпарини душі, щоб сколихнути там ностальгічні нотки, які досі мирно дрімали, а зараз мають право на друге дихання. Вони не обмежуються волею. Вони зараз – господарі думок. Я це приймаю й пливу за течією спогадів туди, де все таке знайоме, близьке, рідне, СВОЄ!

Осінь… самотні ліхтарі, дрімотливі сквери, байдужі будинки, у віконця яких так хочеться інколи зазирнути.

Вікторія Дубчак, студентка ІІІ курсу

факультету української філології та журналістики