До змісту

“Ґудзик” Ірен Роздобудько

book
“Якби люди могли бачити – як у кіно! – порухи душі,
вони могли б краще зрозуміти події, які відбуваються
в їхньому власному житті.”
(Ірен Роздобудько “Ґудзик”)
Роман “Ґудзик” авторки Ірен Роздобудько у 2005 році отримав першу премію всеукраїнського конкурсу “Коронація слова”. Загалом дії роману розгортаються не тільки в Україні, але й в Росії, Чорногорії та навіть в Америці. 
Перша сюжетна лінія розпочинається у 1977 році. Денис – головний герой, студент першого курсу кінофакультету, після вдалих іспитів вирушає до Карпат. Під час відпочинку в горах вісімнадцятирічний юнак нестямно закохується у загадкову незнайомку, доля якої виявляється дуже цікавою та насиченою. Між ними спалахує хвилинна пристрасть. Зрозуміло, що в їхніх відносинах немає майбутнього. І, якщо для Єлизавети це було скороминучим захопленням, то для Дениса його перше кохання перетворюється на єдиний сенс буття, а спогади і сподівання заповнюють всю душу… Минуло майже двадцять років, але думки про цю незвичайну жінку не дають спокою Денису. Несподівано для себе він зустрічає Ліку – юну дівчину, відверту та безпосередню, яка щиро закохується в нього.
Денис вирішує нарешті віднайти сімейне щастя та пропонує їй одруження. Але… виявляється, що Ліка – донька Єлизавети, тієї жінки, через яку він і досі страждає. Життя Дениса перетворюється на суцільний жах, божевілля, яке неможливо припинити, навіть сказавши правду обом…
Це лише початок твору, і, хоча на перший погляд може здатися, що сюжет роману подібний до більшості мексиканських мильних опер – нерозділені почуття, раптові зустрічі, іронія долі – чим далі, тим більше замислюєшся над такими філософськими проблемами на кшталт сенсу життя, любові, зради, самотності.
Як часто ми не цінуємо, те, що маємо поруч з собою, а починаємо тільки тоді, коли усвідомлюємо біль втрати? Чому ми несвідомо ігноруємо ті важливі знаки, які доля час від часу подає нам? Чому завжди прагнемо змін, не розуміючи, що справжнє щастя зовсім поряд – варто лише уважно придивитися та спробувати помітити його? Можливо, цей твір про дещо з життя янголів – небесних створінь, уособлень святості, які випадково потрапили на нашу землю, маючи на меті несвідомо змінити щось у ній, додати більше світлих чистих барв до нашого суворого та іноді такого егоїстичного життя…
«Ґудзик» дійсно гостросюжетний твір, у який хочеться заглиблюватися, не зупиняючись. Мабуть, мала рацію сама авторка, коли казала: «Фантазуватиму так, щоб хтось, читаючи, спалив чайник…».
gudzyk_book 
Можливо, цей роман і не є таким детективно-пригодницьким, як попередні твори Роздобудько, проте він має свою «родзинку» – цікавий, по-перше, своїми психологічними моментами. Варто читати тим, хто втомився від абстракції, сюрреалізму та ненормативної лексики в українській літературі.
У 2008 році кінокомпанія «StarMedia» зняла за мотивами цього роману фільм «Пуговица», сценаристом якого стала Ірен Роздобудько. Фільм викликав дуже суперечливу критику, але його варто подивитися хоча б для того, щоб порівняти з романом.
gudzyk_skrin
Наведу до прикладу кілька цитат, які змусять вас прочитати цю книгу:
«Життя не має смаку, в чистому вигляді воно – як дистильована вода. Ми самі подаєм до нього солі, перцю чи цукру. Коли життя набуває смаку – серце болить сильніше».
«Життя завжди здавалось мені випадковістю. Я й зараз вважаю, що треба благословляти лише один день, який розпочинається за вікном, і не замислюватись про два найближчих! Усе, що я вибудовувала у своїй уяві, було зруйноване в одну мить – затишний будиночок, подорожі, море квітів на підвіконні, бібліотека, зібрана з любов’ю, кіт і пес, картини на стінах, фільми, які хочеться дивитись у двох, музика, дощ, сніг, новорічні свята, камін, хрусткі простирадла й, звичайно ж, приємна важкість немовляти на перехресті рук… Нелегко усвідомлювати, що цього вже НЕ БУДЕ».
«Похорон? Уяви, як тяжко, коли на тебе дивляться, немов на ляльку… А ти не здатен поворухнутись й висловити протест проти цього споглядання. Хіба тоді надходить розуміння втратити? Похорон – це також колективна праця, коли накривають столи, разом чистять картоплю – відрами (!) та ліплять пиріжки. Хто все це вигадав? Смерть і любов – дві таємниці, в яких немає місця для сторонніх!».
Лілія Надвідна, студентка V курсу факультету
української філології та журналістики,
кореспондент газети

Share Our Posts

Share this post through social bookmarks.

  • Delicious
  • Digg
  • Newsvine
  • RSS
  • StumbleUpon
  • Technorati

Коментарі

Скажіть нам, що ви думаєте