До змісту

Андрій Кокотюха «Червоний»

Публікація від 27 березня 2014.

kokotuha_01

Роман “Червоний” увійшов до довгого списку премії «Книга року ВВС-2012».Андрій Кокотюха написав його за 2,5 місяці. Спочатку він написав фінал роману, а потім придумав початок. За словами письменника, історичні романи сьогодні в тренді не лише в Україні, але й за її межами.

Червоний – це псевдо провідника осередку УПА на Волині. Історія його життя розповідається різними вустами: нашого сучасника Клима Рогозного, який знайшов зошити свого дядька-дисидента і журналіста; вірного радянській владі міліціонера, який дедалі більше ставить під сумнів офіційну версію подій; опального радянського офіцера на зоні, який також починає замислюватися, за що він воював і яку батьківщину захищав під впливом легендарного Червоного. Розказана переважно від імені цих нібито ідеологічних ворогів, історія Червоного виглядає переконливою і сповнює читача патріотичного запалу.

kokotuha_02

Діалоги героїв, знання предмету, навіть тюремний жаргон тих часів – над усім цим автор попрацював ретельно.

Андрій Кокотюха – вправний прозаїк. Він уміє будувати сюжет. Набивши руку в детективному жанрі, він знає, як вести читача дорогою своїх героїв, не відволікаючись на ліричні відступи. Це десь добре – бо книга читається на одному подиху.

Але комусь бракуватиме осмислення періоду і його героїв.

Персонажі гарно виписані, але без певної глибини, що обумовлено характером тексту. Вони живі люди, які не є уособлення добра і зла. Червоний – це збірний образ провідника УПА, але назвати його ідеалізованим не можна. Так, він досвідчений військовик. Але чи не фанатик він?

Роман написаний легко і без надмірних відступів чи роздумів. Автор одразу домовився з читачем, що усі діалоги будуть подаватися українською мовою, тож характерне мовлення персонажів не передано, що звісно сприяє простішому прочитанню.

Загалом, роман цікавий і вартісний. Тему УПА і визвольних змагань з такої точки зору в українській літературі не розглядали. Підхід цей цілком виправданий: пропагандистську літературу не люблять, а УПА потребує десакралізації. Адже маємо, на превеликий жаль, таку тенденцію, що тоталітарний світогляд змінює свій радянський антураж і накладається на українську тематику. Якісних змін ніяких не відбувається, просто зміна декорацій. На мою думку, слід осмислювати ці періоди нашої історії, а не поширювати  історичні міфи.

 Лілія Надвідна,
кореспондент газети