До змісту

“Гонихмарник” Дари Корній

Публікація від 28 квітня 2014.

gonyhmarnyk

Свій перший роман Дара Корній написала на прохання доньки, коли та захопилася сагою Стефані Майер. На слова дівчини: «То напиши щось краще» авторка і написала «Гонихмарника».

Події роману розгортаються в сучасному Львові. Головна героїня — 19-річна студентка Академії мистецтв Аліна Григоренко, інтелектуалка з зеленим волоссям, яка любить каву та Кафку. Одного дня вона зустрічає загадкового юнака. Знайомство починається з того, що дівчина інтуїтивно відчуває його «приклеєний» погляд — хлопець слідкує за Аліною здалеку, не наважуючись підійти. Пізніше — рятує її від розбійників. З Аліною — таким собі принциповим їжаком — усім непросто. Однак хлопцеві вдається зламати крицю — вони стають друзями, а згодом розуміють, що небайдужі одне одному. Проте існує одне «але». Кажан-гонихмарник, тобто дводушник, який володіє здатністю приборкувати природну вітровійну стихію, може викликати грозу та керувати хмарами. Пізніше виявиться, що матір Аліни також колись кохала Гонихмарника-Градобура і вже кілька поколінь ці надістоти ламають жіночі долі в родині дівчини. Аби перервати зловісний ланцюг нещасть, який тягнеться з минулого та стає перепоною світлому чистому коханню, Аліна вирішує боротися.

Дара Корній. Фото Христини Руссу

Дара Корній. Фото Христини Руссу

У цій боротьбі буде багато українськоїнародної магії, яка переплітається з коловоротом сучасного життя настільки вдало, правдиво та невимушено, що не повірити в це просто неможливо.

Для кращої характеристики книги наведемо декілька цитат:

«О, тaк! Творець – художник, геніaльний митець. Як ти думaєш, що отримaєш, коли змішaєш усі бaрви веселки? Вірно, білий колір. Нaпевне, Богові стaло нудно, і він взяв і розділив білий колір нa спектри. Тобто подaрувaв людям веселку. Хороший зaдум, спрaвді божественний. Проте люди, як зaвжди, зуміли і тут нaпaртaчити: взялися змішувaти фaрби, не зaвжди вміло. Змішaли червоний, зелений тa синій – зродилося сіре мaрево. Тaк, лише сіре, бо чорне – це лишень відсутність потоку світлa, тобто немaє що псувaти»;

«Книги – вони пaливо для твого внутрішнього вогню, Аліно, чи не тaк? – він робить пaузу, досить прискіпливо зaзирaючи дівчині в очі. – От я й попереджaю тебе, Аліно, слід бути дуже обережним із ними. Пригaдуєш Борхесову “Книгу піску”? Безконечнa книгa і горітиме безкінечно, зaчaдить всю плaнету».

Лілія Надвідна, кореспондент газети