До змісту

Бабайко

Публікація від 30 квітня 2014.

poeziya_proza

Коли хочу написати йому щось гостре, раптово вимикається wi-fi… Що за чортівня? Я хочу сказати йому все, що накипіло принаймні в повідомленні в мережі, але не можу – сигнал зник. І так щоразу, щодня, щогодини.

Таке враження, що в редакції завелося якесь незнайоме мені створіння з грайливими зіницями, яке вимикає доступ до Інтернету, коли я хочу розставити всі крапки над «і». Я так звикла: добити, домучити своєю любов’ю, розлютити до втрати пульсу, аби назавжди впасти в його очах у цілковиту немилість… Щоби крикнув на все горло: «Зникни!!!». Краще так, ніж пусте мовчання, пусті повідомлення, пустий погляд, вдавання, що нічого не трапилося, що я нічого вже не відчуваю. О, так, я справді гаряча на слівце. Знаю, що гарячий віск обпікає. Слова ж залишають рубці в душі. Лише декілька хвилин – знову охолону. І таємничий Бабайко знову ввімкне wi-fi…

Йду додому, а він слідом за мною, щоби і там в напрочуд критичні моменти вимикати горезвісний wi-fi.

Ольга Колодянська, студентка
магістратури історичного факультету