До змісту

Сходинки

Публікація від 29 травня 2014.

shodynky

Коли гарячі краплі сліз на щоках блискотять сильніше, ніж та біль через яку, вони стікають з таких засмучених очей, значить ще є надія… Надія на те, що все одурманення і та колиска сумних думок і те, через що вони виникали, відійде далеко назад… І ти знову відчуєш те полегшення і ту невидиму оболонку цілковитого щастя, сповитого Богом, рідними і небайдужими до тебе людьми… Що ще потрібно?

Улюблені справи, спільнота, сім’я та друзі не дають тобі впасти з тих височенних сходів мрії, на які ти поступово закрадаєшся…так, ця дорога може і часом непроста, але кожна людина, кожна обставина в житті після себе залишає може в серці рубець, який був раною, але стає ще однією сходинкою в житті, яку ти проходиш…

Часом важко. Ти не хочеш йти з тієї сходинки, тримаєшся всіма силами і серцем там… але розумієш, що тебе чекає тебе дещо нове, цікаве та незвідане і на одній із них, зустрінеться подорожній, який покаже нові можливості, нову дорогу…

Зацикленість не дасть радості, не дасть того вільного почуття. Навіть, якщо тебе тримає дорога і небайдужа людина. Якщо вона не хоче йти з тобою, не потрібно її силувати, а просто відпустити, це означає, що в неї свій шлях, своє життя…

Ось, ще останні дні, які ти проводиш на тій сходинці, ти однією ногою вже на наступній.Зі щоки сходять останні сльози…сльози прощання… Стаєш навшпиньки… і ось-ось відірвешся. Останні години, останні хвилини, останні секунди… Крізь сльози, які скотились до уст пошепки ледь-ледь промовляєш «прощавай», і ти опиняєшся на наступній сходинці, яка таїть у собі велику різноманітність, яку потрібно засвоїти – широкий світ з широкими просторами, яких уявити і неможливо…

Христина Руссу, студентка IV курсу
економічного факультету
(спеціальність «Туризм»)