До змісту

Майдан. Зараз і тоді

Публікація від 31 травня 2014.

majdan_01

Певне, все своє життя картатиму й мучитиму себе, що мене не було там… з ними.

Коли сидиш перед блактиними,тримаєш в руках шершаві й висмоктуєш звідти інфу, – вона лякає, викликає тривогу. Проте до кінця так і не усвідомиш, як то воно. Дай Бог, аби таке ніхто й ніколи більше не міг усвідомити. Та що там – приїхати на Майдан зараз – і бути там тоді. Та все ж. Місця зберігають атмосферу, і, мабуть, фіксують настрої на віки-вічні.

majdan_02

Минулого року була на цій же площі . Сонячно. Людно. Пафосно. Стою ж зараз – похмуро, понуро, страшно. Фіксують, допоки новий етап не зітре попередній. Декілька десяток людей, «туристів», чи то собі стоять, чи то ходять, розглядають «експонати», сміються, що все закінчилось. Закінчилось?

majdan_03

Місто мало-помалу оживає. То ж є столиця. А мені в грудях, у легенях скупчилась плівка невідомого походження, яка затримує дихання. І то не від диму паленої гуми. Далеко, давно не від диму. Розумієш скільки болі ввібрало це місце. Болі, крові, благань, віри. Ні, не розумієш. Тебе там не було!

majdan_04

І головне питання – заради чого? Що це змінило? Перед владою постає питання – «чистити» Майдан, чи ні? «Чистили» беркутівці…почистили. Чисто?! Добре?! Сліпі люди, що не бачуть на землі чорній крові. Змита дощем. Витоптана підошвами, але закарбована в національній свідомості. На віки-вічні!

Слава Україні!

Іванна Шептицька, студентка ІІ курсу
факультету української філології та журналістики
(спеціальність “Журналістика”), кореспондент газети.
Світлини автора