До змісту

Ave Pompeius (або «Без коня не було б кіна»)

Публікація від 5 червня 2014.

pompeji

Вимоглива частина глядацької аудиторії все сподівається на той фільм, який дійсно заслуговуватиме почесного звання «продукту кіномистецтва». Вони читають відгуки в Інтернеті на новинки, які невдовзі транслюватимуть у місцевих кінотеатрах, вивчають специфіку роботи режисера, що працював над черговою «сенсацією» і, врешті, сповнені надією, купують білет на прем’єру. А от виправдаються їхні сподівання чи ні – залежить від якості фільму та, власне, особистісних інтересів.

Голівуд часто звертається до історії, створюючи на її основах сюжети для своїх кінострічок. А особливо – епоха існування Римської Імперії. Аякже! Тут і відвага, і мужність, і, за можливості, реальна подія з минулого. Чудовий фундамент для будівництва чергового «кінохмарочоса». Яскравим прикладом є фільм «Помпеї» 2014 року, продукт виробництва кінокомпанії «Constantin Film Produktion».

pompeji_03

Із назви стрічки можна зрозуміти, про що саме йтиметься мова у фільмі. Трагічна історія давнього міста Помпеї під керівництвом Пола Андерсона перетворюється на дуже романтичну розповідь про кохання на тлі цієї масштабної катастрофи. Ну, в принципі, як завжди. Хоч цей «продукт» не лише заслуга представників кіноіндустрії США, (а й Канади та Німеччини), все ж без любовних перепитій як основи сюжетної лінії не обійшлось.

Починається фільм із зображення химерних, закам’янілих від попелу статуй. Плавний перехід до передісторії подальшого розвитку сюжету знаменується подією 62 року нашої ери – римський легіон напав на британське поселення кочівників, аби відкрити торговельні шляхи. В центрі уваги – маленький хлопчик, на очах у якого імперські солдати вбивають його ж батьків та винищують всіх, хто був на той час у селищі. Проте страх та розпач не заважають парубкові зберігати спокій і хто зна, можливо, саме це врятувало йому життя. Майло (так звали хлопчика) намагається тікати зі спаленого поселення, проте, на жаль, йому це не вдається. Так він стає рабом Римської Імперії.

pompeji_04

Роки виховали з маленького, переляканого хлопчика цілеспрямованого воїна за справедливість. Майло (у ролі – Кіт Херінгтон) сповнений сил та хоробрості, здатності до тверезого мислення, бажанням помсти за вбивство батьків, навчається гладіаторській справі. Про його талант до цього «виду спорту» знають усі, хто цікавиться гладіаторськими боями. «Кельт» ( таке прізвисько дали Майло гладіатори) завоював зацікавленість милої та великодушної Касії (зіграла Емілі Браунінг), доньки купця з Помпеї.

Чекаючи виходу на «ринг», Майло знайомиться із ще одним гладіатором на ім’я Аттікус. Між чоловіками спалахує азартна ворожість, позаяк наступними на смерть битимуться саме вони. Від перемоги залежить не лише життя, а й можливе звільнення Аттікуса з-під римської неволі. Проте поступатися силою не має наміру й головний герой стрічки.

pompeji_02

Тим часом, Касію ж сватає римський полководець, якого вона терпіти не може. До того ж, симпатія «Кельта» не є безпідставною – дівчина теж виявляє до красеня-гладіатора зацікавлення ще під час їхньої першої зустрічі, коли Майло позбавив мук коня – бідолахи. І цей жест оцінила лише Касія, бо пані з дитинства ще любила цих тварин.

Попри всі ці міжособистісні відносини між героями фільму, про себе нагадує величний та Везувій. Знаємо, що саме цей вулкан погубив місто Помпеї (і тут згадалась картина Карла Брюллова «Останній день Помпеї»). Трагічний фінал – невиправний! Так написав не сценарист (Джанет Скот Бечлер), а історія. Проте чи є надія на спасіння світлого почуття?

Хочу зазначити, що робота оператора Глена МакФерсона заслуговує на увагу як пересічних глядачів, так і кінокритиків. Вражає динаміка від перших хвилин стрічки до самого її завершення. Графічні елементи були досить «стриманими», адже бувають невдалі експерименти з її надмірним використанням. Проте знаємо, що все повинно бути в міру. І тут саме цей випадок. Акторська гра Саші Ройза (відомий також як член акторського складу фільму «Післязавтра» та серіалу «Обмани мене»), що неймовірно чітко передав образ підступного Прокула, нічим не поступається грі головних героїв (Кіта Херінгтона та Емілі Браунінг).

Власне, загальна картина досить приємна для перегляду, витримана в дусі естетики, як гарне вино в підвалах Шампаню. У фільмі відсутня надмірність у плані сюжетних сплетінь, що додає кінострічці легкості під час її сприйняття. Проте, чи заслуговує кінопродукт «Помпеї» 2014 року виробництва на овації – вирішите самі після особистого перегляду стрічки. Якби я була кінокритиком, оцінила б фільм у твердих 8 балів з 10!

Іванна Шептицька, студентка ІІ курсу
факультету української філології та журналістики
(спеціальність “Журналістика”), кореспондент газети