До змісту

Батьки та діти: одна з вічних тем

Публікація від 25 червня 2014.

bat'ky_01

Побутує думка, що батьками ми стаємо одразу, як тест на вагітність показує дві смужки. Перші відчуття – це паніка, шок, знову паніка, потім лише включається здоровий глузд. І в залежності від його «здоровості», ми маємо три типічних розвитку подій:

  • Аборт;
  • Народити і кинути дитину напризволяще;
  • Народити та виховати.

Останній варіант – найпоширеніший (незважаючи на таку кількість абортів та сиріт). Але чи задумувався хтось, що справжніми батьками ми можемо стати лише тоді, коли це прозвучить з вуст нашої дитини. А ось щоб почути це щире «справжні батьки», треба докласти набагато більше зусиль, ніж кожен з нас докладає.

Батьки – це приклад для дитини у всьому. «Ребёнок видит – ребёнок делает». І щоб ви не казали, як би ви не кричали та навіть били дитину, якщо на вашому прикладі вона чогось не побачила, вимагати це від неї ви не маєте права. Чи не раз ми спостерігали такі ситуації: в сім’ї алкоголіків частіше за все виростає така ж дитина, якщо ви палите – не за горами і паління дитини; ваше чадо страждає від насильства з вашого боку, та ж сама доля чекає його дітей; ви цілими днями лежите на ліжку та віддаєте команди оточуючим – не дивуйтеся, якщо ваша дитина в один прекрасний день відмовиться допомогти вам, як зараз прийнято казати, «не принесе склянку води в старості» (адже саме для цього більшість народжує дітей!). ВИ і тільки ВИ навчили її цьому. Навіть (САМЕ) нічого не роблячи.

Але коли дитина бачить, що її батьки займаються спортом та ведуть здоровий спосіб життя – вона обов’язково наслідуватиме їхньому прикладу, і правильно зробить.

Однак, приклад – це лише 1/3 справи. Не менш важливу роль відіграє виховання.

Скільки написано книг, скільки знято фільмів, роликів та повчальних пісень на цю тему. А статей в Інтернеті – як крапель води в Тихому океані. Але як часто ми їх читаємо, і що найважливіше: як часто ми після прочитаного робимо для себе якісь висновки та намагаємося змінитись? Та майже ніколи! І ця статистика сумна навіть без цифр. Чомусь кожен із нас впевнений, що він кращий за всіх інших 7 млрд. людей знає, як саме виховати свою дитину. І добре, якщо раз в місяць він прислухається до своєї мами чи бабусі. Але останніми роками ми спостерігаємо жахливу тенденцію – «наші мами та бабусі нічого не розуміють в житті. Не буду їм довіряти дитину. Краще нехай няня виховує». І ніхто ж навіть не помічає, що ровесники наших мам та бабусь – це покоління, які вже вимирає! І я кажу зовсім не про кількість таких людей, а про якість. Саме тоді, коли жили вони – були важливі та поширені такі поняття, як мораль, повага (до всіх), щирість (у всьому). У них були інші цінності та пріоритети. Вони були справжні. А що ми маємо тепер? Про які цінності та мораль можна говорити з батьками, які ще маючи дитину в пузі дозволяють собі пити, курити, вживати наркотики та проводити ночі в шумних клубах чи на «домашніх посиденьках». А потім ходимо вулицями та збираємо гроші на лікування хворої дитини. Повертаючись до мам та бабусь. Звичайно, ми не хочемо довірити дитину тому, хто зробить її кращою за нас самих.

Але, окрім поганого виховання, є ще НЕвиховання, і воно гірше. Народити дитину і не займатися нею, особисто я вважаю гріхом, який не можна відпускати. Казати хто виростає з дітей, позбавлених виховання, я навіть не буду. Мого словникового запасу не вистачить, щоб описати всю складність та біль ситуації.

І знову, як підсумок, виховання – це 1/3 справи.

bat'ky_02

І ось, на мою думку, остання важлива складова цього нелегкого процесу: повноцінна та щаслива сім’я.

Ні для кого не секрет, що повноцінна  та, що не менш важливо, щаслива родина – це запорука щасливого майбутнього вашої дитини. Тут знову відіграє принцип «прикладу». Якщо ви кохаєте один одного, живете в злагоді та мирі, дитина це побачить та візьме собі за основу при створенні свого сімейного життя. Але якщо у вашій родині панує безлад, зневага один до одного та ненависть і ви це демонструєте при дитині, то мінімум – в неї почнуть розвиватися певні комплекси, максимум – вона стан на ці граблі зі своєю родиною. Добре, якщо вона подорослішає і заприсягнеться вашу помилку не повторювати. Але таке стається не часто.

Чомусь згадалася цитата з «Анни Кареніної»: «Все счастливые семьи похожи друг на друга, каждая несчастливая семья несчастлива по-своему». Саме тому ця тема є одвічною проблемою для кожного з нас, бо щасливою сім’я стає тільки пройшовши важкий шлях. Чи то після певних помилок, чи то після чарівного стусана долі, чи то після усвідомлення всієї складності та критичності ситуації. Хтозна, можливо в щасливій сім’ї ніколи не виникає питань стосовно відношення батьків та дітей… Нам звідки знати?!

Одне знаю точно: ніколи не пізно щось змінювати. Головне, усвідомити це розумом та захотіти серцем. І можливо саме тоді ви почуєте ці заповітні та найголовніше заслужені слова: «ви справжні батьки!».

 Лілія Нурадінова, студентка ІІ курсу факультету
української філології 
та журналістики
(спеціальність “Журналістика”), 
кореспондент газети