Проводити дослідження, в яких немає суті, видавати закони для відводу очей? Чому політики навчилися це робити так, щоб ми приймали? Невміння критично мислити, читати, розрізняти пропаганду і правду – це суть нашої нації. І книговидавнича ніша якнайкраще охопила ці проблеми.
Порівнюючи кількість видань за останні роки хтось помічає славнозвісне «покращення», хтось іронічно хитає головою. І потроху розумієш, що істина десь посередині. Раптово випливає логічний алгоритм: видається закон – змінюється суспільство. Наприклад, сьогодні кількість найменувань видань збільшується. Ростуть і кошти, вилучені видавцями за продукцію. Проте це зовсім не означає, що ми стали більше читати. Перша тенденція розвінчується тим, що про розмаїття книжкових новинок так ніхто і не чує. Друга – ціна на книги постійно зростає, і порівняння книжкових ринків за декілька років створює викривлену картину.
Ми все ж тішимося позитивною статистикою. Та й закони, що так активно підхоплюються ЗМІ, налаштовують на активізацію розвитку книги. Особливого резонансу набуло нововведення про зміни у податковому кодексі. Звісно, книги вітчизняного виробника звільняються від оподаткування! Звучить просто чудово. Нові можливості, новий поштовх. Активно дискутувати про закон почали в соціальних мережах. Користувачі «Facebook» і «ВКонтакте» писали про збільшення видань українською мовою (хоча даний закон як раз то про мови нічого не говорить, адже вітчизняний виробник близько 50 % видає книги російською). Популяризувалися думки про так зване друге народження української книги. А ще лишилися скептики, впевнені в декларативності закону.
Щодо самого закону, то він справді виглядає досконалим, в ньому викладене таке піклування про українську книгу, що без сльозинки важко читати. Проте окрім закону, ми знаходимо висновок керівника Головного управління Василя Борденюка про те, що з 2004 року податки, що зараз скасовуються, повністю перекривалися пільгами. Тобто це старий законопроект, що сьогодні викладається новими словами. Цікавим є те, що економіст також говорить, що дані зміни суперечать законам СОТ – не можна коригувати податки з метою захисту вітчизняного виробництва
Якщо лише припустити, що уряд вирішив суперечити міжнародній організації, то чи не автоматично проект про внесення змін у Податковий кодекс переноситься в статус недійсного? Або швидше, це знову просте переливання з пустого в порожнє. І чи не дорівнюється даний закон до такої правової нісенітниці як от у Франції, наприклад, не можна називати свиню Наполеоном. Або ж на Алясці заборонено будити ведмедів для того, щоб з ними сфотографуватися. Звучить смішно, але здорового глузду у сфері видавничої справи у нас так само мало. Усвідомлення цього – це як вирвати собі три золоті волосини Цахеса. Це як визнати себе потворним, щоб нарешті почати вдосконалюватися. Насправді розвінчання даного закону і зосередження всього потенціалу держави на науці та освіті – це єдине, що зможе стимулювати не тільки розвиток книговидання, а й нації як такої взагалі.
Для чого ж будувати неефективні моделі законодавства, що нагадують лукавством найдешевших гетер? Можливо це через те, що за останні десятиліття українські видавництва лише прислуговують російським. Немає взаємодії між двома державами, адже, коли наш ринок заповнений продукцією із сусідньою країною, то говорити про зворотній зв’язок просто смішно.
Напевно, зовсім не важко здогадатися, що з Росії нам ідуть книжки розважального спрямування. Це ті видання, що дають змогу не напружувати мізки, але задіюють наші переконання, нав’язані піар-спеціалістами. Наприклад, це такі собі «практичні» поради: «как стать міліонєром за 7 днєй?» або «полноценное развітіє лічності: стань генієм!». Така продукція викликає відразу, але чи заслуговуємо ми на більше, якщо знову і знову обираємо примітивний фаст-фуд?
Книгою нехтують. Її не приймають всерйоз, але за всю історію людства не було нічого ефективнішого для розвитку особистості. Думка повільно відмирає, перетворюється на атавізм. І причина у цього якраз в таких от законах, в таких от моральних злочинах, що створюють ілюзію того, що держава розвивається. З огляду на це раптом прокидається розуміння: тільки реалізація себе як особистості дасть можливість фільтрувати, розмірковувати над тим, що нам справді потрібно, а що так безальтернативно нав’язується. За ширмою закону ховається і корупція, і вандалізм, і зневага до людини. Проте не новим буде, якщо я скажу, що цю ширму потрібно зривати, щоб потенційні клоуни знаходили своє місце в театрі.
Богдана Хома, студентка ІІІ курсу
факультету української філології та журналістики
(спеціальність «Журналістика»)