До змісту

«Дістала вже, треба скоріше вигравати!» – Сергій Тимофійко про війну на Сході

Публікація від 22 червня 2015.

tymofijko_01

Коли виникла ідея цього інтерв’ю, я довго думала, що напишу невеликий вступ «суперпатріотичного» змісту про мужність і таке інше. Коли поспілкувалася з Сергієм, зрозуміла, що ніякі слова не зможуть описати того, що роблять для нас воїни. Більше того, вони їм не потрібні…

Тому просто пропоную вашій увазі розмову з учасником АТО, студентом історичного факультету Сергієм Тимофійком.

– Що спонукало добровільно поїхати на Схід?

– Слугував передусім особистий приклад мого друга Вадима. Я довго не міг зважитися на цей крок, оскільки важко пояснити таке рішення рідним. Крім того, потрібно було вирішити, що далі робити з навчанням. З іншого боку було страшно, та це не просто страх за життя. Не хотілося повернутися інвалідом або потрапити в полон, де над нашими військовими чинять усякі звірства. Але в один момент я просто перестав боятися і зважився на цей крок. Не можна відкладати на потім такі речі, а колись розказувати, що поїхав би, якщо б мав змогу. Більшість людей, яких я там зустрічав, пожертвували чимось заради своєї країни і нації. Це люди, які готові віддати своє життя за інших. Бути з ними в одному строю – честь. І страх зник. Зараз я впевнений у нашій перемозі.

– Де був у зоні АТО? Чим конкретно займався?

– У зоні АТО більшість часу я провів у селі Тоненьке (Донецький напрямок, близько 8 км від Донецька). Після навчального центру я потрапив у 7 батальйон Добровольчого Українського Корпусу. Майже весь березень пройшов у виїздах у село Піски. Ми працювали на підсиленні 1 роти 1 батальйону 93 механізованої бригади. Спільно з бійцями 93-ї ми утримували одну з укріплених позиції у Пісках. Там нам приходилось доволі важко, оскільки сепарам ніхто не сказав про перемир’я і вони по нас доволі часто (не менше 15 обстрілів за добу) стріляли.

– Як проходить твій «звичайний» день у зоні бойових дій?

– Підйом о 7.00. Командир взводу іде в штаб, а звідти ми дізнаємося, що робитимемо ввесь день. У нас ще не було жодного однакового дня – тому сказати розклад точно не можу. Стабільно буває лише в наряді. На Пісках дні всі однакові. Три години стоїш поки літають міни, а тоді можна забігти в підвал. І так усю добу. Правда, інколи буває тихо, а інколи сепарам треба утилізувати боєзапас і валять так, що не має змоги навіть зробити заміну. От такі три години тривають більше, ніж добу. Добу відстояв і можеш відпочити, але ще треба пройти від однієї позиції до іншої з надією, що нічого в тебе не попаде. Робимо перебіжку і дивимося в іншому підвалі фільми про війну. А через день знову перебіжка, знову вахта і знову міни та ворожі снайпери.

AgyrR8JjqEQ

– Що підіймає бойовий дух?

– Та в нас з бойовим духом там усе круто. Якби ж зброї стільки, скільки бойового духу. Дивимося «Росія 24», «Новоросія тв» (наші канали там слабо ловлять) і сміємося з геніально «втюханої» ідеї руского міра.

– Як людина змінюється на війні: її ставлення до життя, до самої війни, пріоритети, цінності?

– На кожного це впливає по-іншому, кожен переживає війну по-своєму. Дехто панікує, дехто налаштований оптимістично, у всіх різна психіка. На життя починаєш дивитися зовсім по-іншому. Кожна прожита година – це випробування. Ти цінуєш кожен телефонний дзвінок, бо він може стати останнім. Пріоритети змінюються – там на життя дивляться з іншого ракурсу. І там воно цінніше. Речі, які до цього були в голові, стають абсолютно банальними. Ти думаєш як вижити і як допомогти врятуватися іншим. А ставлення до війни думаю в більшості однакове – дістала вже, треба скоріше вигравати!

– Як місцеве населення ставиться до вас?

– Місцеве населення ставиться по-різному. Відкрито всі заявляють, що ми їх рятуємо і дякують нам щирою українською мовою. Але насправді чи це «дякую» не перетвориться на постріл у спину, не знає ніхто. Мені шкода тих людей – вони пережили те, що ніхто навіть уявити не може. Їхні будинки – поле битви, постійні обстріли. Вони просто хочуть, щоб усе це припинилося.

– Як ти думаєш, що потрібно сказати людині, яка не розуміє ситуації на Сході? Як таких людей «включити»?

– Ну якщо є такі, що не розуміють, то я думаю їм варто взяти квиток до Донецька і подивитися, як там гарно живеться в новоствореній республіці. Я втомився доводити комусь, що іде війна. Я б усіх, хто ще не «включився» відправив туди на екскурсію під міни – пару моментів і прозріють. Тисячі героїв віддали своє життя за те, щоб ворог не пішов далі на Захід. Їх приклад мав би стати прозрінням для інших. Але рік війни, виявляється, ще не доказ для генералів диванних військ, які вважають що вони краще розуміють війну, бо подивилися новини на Росія 24.

Укінці розмови Сергій подякував за матеріальну допомогу, зібрану студентами та викладачами історичного факультету та пообіцяв повернутись з перемогою.

Розмовляла Анастасія Надвідна
студентка ІІІ курсу
історичного факультету