Повідомлення з передової трагічні… Слова втрати сіють у душі страх та бажання втекти від світу, що нас оточує. Вгамувати ці первородні бажання допомагають три речі: їжа, музика і книги. Іван Васильович Василик, обираючи спосіб заспокоєння власної душі та душ мільйонів, використав останній метод. Порожнечу вирішив заповнити найлегшою формою задоволення – гумором. Про це київський гість розповідав на презентації власного твору «200 поглядів на російських братів наших заклятих», що відбулася 18 вересня в центральному корпусі К-ПНУ. До речі, вона отримала цікаві відгуки студентів та викладачів факультету української філології та журналістики.
У перших зверненнях до студентства Іван Васильович відразу попросив дозволу спілкуватися російською. Але хоч слова були вимовлені мовою «братнього» народу, думки що випливали з них, були повністю проукраїнськими. Упродовж розповіді юнаки і дівчата дізналися багато цікавого з його життя та творчості. Іван Васильович – професор, кандидат філософських наук, віднедавна волонтер та неабиякий психолог. Підтвердженням останньої тези є те, що він видрукував досить оригінальну психолого-гумористичну книгу «Сто невигаданих історій з життя братів наших менших». Гумором професор цікавився ще замолоду, коли писав тексти для КВН-команди «Уральські пельмені», але й у зрілому віці не міг нехтувати свого потягу до всього веселого.
На запитання: «Чому почали займатися волонтерською діяльністю?» – відповів, що коли розпочалися всім відомі події, не хотів стояти осторонь. На такий крок наважився не відразу, перед тим довго моніторив інтернет та сторінки популярних ЗМІ. А зараз коли гуляє вулицями і бачить, як веселиться молодь, спокійно п’ючи каву в генделиках, розуміє що його вибір правильний. Упродовж року чоловік устиг двічі побувати в Луганську та поспілкуватися з нашими вояками, які стоять на передовій. Саме там і виникла ідея, яка за 4 місяці переросла в книгу «200 поглядів на російських братів наших заклятих».
На прохання аудиторії Іван Васильович розгорнув новодрук. Хрумкі сторінки зашаруділи під пальцями. Зсунувши на перенісся окуляри, він зачитав декілька цікавих моментів. У його устах ожили анекдоти про Путіна, російський закон, який прирівнювався до висоти підборів та прокрустового ложа. Поміж цих гумористичних шматочків вистрибували коментарі про те, що 95 % всього тексту – це авторські анекдоти, решта – творіння вояків та перероблені популярні гумористичні сценки, взяті ще з часів СРСР. А ще, розгортаючи книгу до аудиторії, письменник продемонстрував власні карикатури, яких у творі є аж 20.
Професор пояснив, що все написане та намальоване, присвячується та призначається роз’ятреним душам наших вояків. Також гуморист повідомив, що половину примірників планує відправити на передову. Гроші, вилучені від продажу решти продукції, теж підуть на благу справу – продукти, одяг та протези для постраждалих.
Колега І. Василика Інна Віталіївна Зелінська, яка теж була присутня на презентації, наголосила, що така продукція у наш час дуже актуальна. Упродовж усього дійства жінка дуже емоційно розповідала про діяльність Івана Васильовича, зачитувала уривки його творів, акцентуючи увагу на цікавих моментах. Вона всіляко намагалася розігріти цікавість аудиторії до презентованого твору.
Наприкінці презентації навколо автора зібралася чимала купка потенційних читачів. Студенти бажали долучитися до великої справи, тому купували свіжодрук та несли його на підпис Іванові Васильовичу. Останньою до письменника підійшла дівчина з невеличким клаптиком паперу, на якому був намальований його портрет. Це дуже здивувало письменника, але він з великим задоволенням залишив автограф та персональне звернення оригінальній слухачці. Усім Іван Васильович наостанок побажав миру, спокою та наполегливості.
Ольга Фортельна, студентка IV курсу факультету
української філології та журналістики
(спеціальність “Журналістика”).
Світлини автора