Найдокументальніше з документальних

Найдокументальніше з документальних

Не перший рік в Україні проводиться фестиваль «Кіномедіа», де режисери-аматори можуть продемонструвати країні своє бачення стосовно якоїсь теми. Цьогоріч лейтмотивом конкурсу була журналістика в усіх його проявах. Студенти К-ПНУ імені Івана Огієнка, що планують пов’язати свою фахову діяльність із роботою у мас-медіа, теж спробували продемонструвати свою позицію щодо надважливої професії, фіксуючи основні моменти у відеоряді. Тижні наполегливої колективної праці Іванни Шептицької, Інни Вікнянської та Василя Аровича все ж не були марними.

Фестиваль проходив у кілька етапів. Спершу, Дмитро Гнап (журналіст із Громадського ТБ) та Катерина Горностай (знаний український режисер) приїздили до К-ПНУ, розповідали про сінематографію та журналістику як взаємодоповнюючі елементи діяльності працівника сучасного ЗМІ. Потім у Львові, 23 листопада, організатори фесту «Кіномедіа» провели одноденну медіа майстерню, де учасники заходу спілкувалися із Дмитром Гнапом, Наталією Соколенко та Андрієм Цаплієнко щодо журналістської діяльності в буремні роки. А перед бесідою з знаними українськими журналістами, пропонувався перегляд фільмів учасників. Окрім Кам’янця – Подільського на мапі учасників були представники із Києва, Львова, Чернівців, Запоріжжя, Херсону та інших українських міст.

Через місяць, уже в столиці, відбулася урочиста церемонія нагородження переможців. Гран-прі отримали студенти Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича. Далі визначали переможця у номінаціях (ігрове кіно, анімаційне, експериментальне та документальне). Малометражка «День», над якою працювали Іванна, Інна та Василь, залучившись підтримкою викладача кафедри журналістики Олени Миколаївни Колупаєвої та магістрантки Анастасії Сербіної, отримала відзнаку як найкращий документальний фільм. Допомагала й підтримувала під час роботи студентів Катерина Горностай.

Це перша нагорода й значне досягнення, яку вибороли студенти К-ПНУ у сфері кінематографічної роботи. І це не може не викликати захоплення та задоволення, перш за все, від творців фільму. Василь Арович: «Це була довгоочікувана перемога! Вона є знаковою не тільки для нас, але й для інших студентів-журналістів. Наша команда змогла гідно показати набуті фахові вміння та навички і представити наш університет у столиці. Я впевнений, що це тільки початок довгого шляху майбутніх звершень та досягнень».

Олена Миколаївна (героїня фільму): «Документальне кіно не дозволяє постановочних кадрів. Все має відповідати дійсності. Його не можна нічим прикрасити, нічого додати, жодних ефектів. Успіх фільму, напевне, в оригінальності задуму – показати один день з життя двох людей, які нічим не пов’язані, крім журналістики. Гадаю, це не правильно – шукати щось подібне чи відмінне між героями. Тому фільм має відкритий фінал, щоб кожен мав можливість зрозуміти його по-своєму. Хоч я й не дуже люблю документальний кінематограф, але, якщо чесно, знятися у кіно – це дитяча мрія. Напевно, кожна дівчинка мріяла стати актрисою».

Додам від себе: коли дивишся фільм, не думаєш про те, скільки роботи вкладено в секундний кадр. Коли створюєш фільм, теж не думаєш про те, скільки роботи вкладено в секундний кадр, бо голова забита ідеєю. Є мета, є концепція, є позиція. І приємно, коли твою роботу гідно оцінюють на високому рівні.

Іванна Шептицька, студентка VІ курсу факультету
української філології та журналістики
(спеціальність “Журналістика”), кореспондент газети