Де зустрічаються митець і детектив
Наталія Урсу, доктор мистецтвознавства, професор, завідувач кафедри мистецьких дисциплін Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Сьогодні завдяки старанням цієї талановитої жінки реставруються унікальні витвори мистецтва. Наталія Урсу досвідчений педагог, який відкриває справжні таланти.
– Що надихнуло прийти вас у світ мистецтва?
Хотілося отримати спеціальність дизайнер одягу. Я тоді не розуміла, що моя майбутня професія як метелик-одноденка. Може, п’ять-шість осіб із багатьох випусків цього факультету стануть відомими дизайнерами, а всі інші кануть в Лету. Через деякий час мене це перестало задовольняти. Спочатку працювала на фабриці модельєром, а потім мене зацікавила викладацька робота. Працюю уже більше сорока років. У дев’яносто першому році мій чоловік виграв конкурс на посаду головного архітектора Кам’янця-Подільського. І з 1992 року я почала працювати в університеті.
– Чим найбільше ви пишаєтеся з досягнутого?
Я намагаюся не пишатися. Завжди ставлюся до себе вимогливо. Мені було дуже приємно, коли мене побачили в раді наукових товариств Нью-Йорка. Члени Ради вручили мені гранд на наукову роботу для того, щоб я поїздила різними країнами, попрацювала в архівах.
Знаєте, чим я пишаюся? Я науковий керівник шістьох вдало захищених дисертантів. Жодна мистецька кафедра не може похвалитися такою кількістю захищених викладачів. Як правило, митці здобувають науковий ступінь без наукової дисертації.
– Чого навчають вас діти?
Кожна особа – це дивовижне створіння, завжди несподіване, таємниче. Важко передбачити, чим наповнить кожного Бог. Вважаю, що педагоги повинні віднаходити завжди щось незвичайне в дитині, щоб потім цим поділитися з іншими. Наприклад, у вісімдесятих роках я опублікувала в Прибалтиці книжку «Знайомтесь з орігамі», у якій вперше були розміщені орігамі та вірші.
– Які студенти запам’яталися вам найбільше?
Важко когось вихопити. Один студент зараз у Чехії працює. Подавав і раніше надії, а тепер став так малювати, що отримує міжнародні премії. Це Віктор Закриничний. Я пішла шляхом мистецтвознавця, видала уже чотири книжки, зараз виходить п’ята – «Митці Кам’янця-Подільського». Серед представників цієї мистецької когорти є й мої студенти: Рома Байрак, Іра Мельник, Оля Якубовська. В мене багато старанних й відповідальних студентів.
– Що надихає вас на подальшу роботу?
Думала, що після захисту дисертації, буду лише викладати, а не займатися «папірцями». Але потім тема знайшла мене сама. В Кам’янці є такий Домініканський храм. Я допомагала в його відновленні. А потім почала помічати дивні речі в костелі. Під час вечірньої служби, коли сонячне проміння проникало над хором через вікно, на одну годину опускався золотий туман. Потім на стоковомі декорі із серцем Ісуса почали проявлятись на одному серці – вухо, на другому – губи, на третьому – рани. Усе це було дуже символічно.
– Які проекти прагнете втілити найближчим часом?
Кафедра сьогодні працює над реставрацією творів мистецтва. Ми уклали договір із нашим історичним музеєм-заповідником і працюємо над реставрацією полотен. А це фонди засновані ще Юхимом Сицинським. Це давнє відоме сховище, в яке почали збирати в 19 столітті твори живопису, народного мистецтва, вишивок. Оригінал Станіслава Жуковського опинився в цьому заповіднику. Ми ідентифікували це полотно, провівши справжнє детективне розслідування. Ми визначаємо підписи, сигнатури, з‘ясовуємо, хто є автором. На основі моїх досліджень багато чого відновлено в Летичівському, Тиврівському, Смотрицькому, Домініканському костелах.
– Чим відрізняється ставлення до мистецтва в інших країнах?
Мені вдалося побувати в Польщі. І треба зазначити, що польські майстри переважно захоплюються авангардним стилем. А нам закидали, що ми «застрягли» в 19 столітті. Але цієї весни приїжджала група з Познані і просила на замовлення виконувати картини класичного характеру. Вони будуть їх купувати, бо в них не вміють так писати. Їх мистецтво не всім зрозуміле. Воно концептуальне й вимагає пояснення автора.
– Чи потрібно нам змінювати стратегію в ставленні до класичного мистецтва?
Безумовно, класичне мистецтво ми повинні розвивати, адже воно уможливлює відчуття пропорції, співрозмірності елементів, центру композиції, колориту, сприяє грамотному читанню кольорових фраз.
Богдана Хома