До змісту

З-за парти – на наукову ниву

Публікація від 23 лютого 2017.

 

Наукові дослідження студентів К-ПНУ імені Івана Огієнка – це завжди щось цікаве, пізнавальне та захопливе. Особливо коли це стосується істориків-першачків, які вже з перших днів “виношують” в головах “наполеонівські плани” й грандіозні ідеї та втілюють їх в різних гуртках, на конференціях й інших заходах.

Особливо відповідальною, на мою думку, є робота юних археологів, котрі не тільки “сліпо” йдуть по вже протоптаних слідах видатних науковців, але й роблять власні самостійні кроки в цій галузі задля того, щоб пролити промінь світла на минуле свого рідного краю, народу та людства загалом. Одним із таких інтузіастів є студент першого курсу історичного факультету (спеціальність історія та археологія) Євгеній Левінзон, із яким я мала нагоду поспілкуватися.

– Євгенію, я знаю, що за програмою археологічного гуртка зараз ти працюєш над цікавим матеріалом.  Можеш окреслити його суть?

– Можу лише сказати, що в моїй статті розглядатиметься проблема трипільського домобудівництва. В ній будуть описуватися дослідження та експерименти, які проводилися за останні декілька десятків років. Пов’язані вони із проблемою реконструкції трипільського житла та технології його зведення.

– Чому саме ця тема тебе зацікавила?

– Ще з відкриття трипільської культури з кінця ХІХ століття й до нашого часу ведуться дискусії з приводу житла мешканців тієї доби. Наприклад, багатьох учених цікавлять такі питання: чи справді ці будинки були двоповерховими (напевно, так, але деякі вчені із цією точкою зору не погоджуються), яке призначення глиняних моделей трипільського житла та яка їх роль у побуті та домобудівництві трипільців? Крапка в цьому питанні не поставлена, адже мало не щороку Україна отримує нові й нові відкриття в поселенні-гіганті Тальянки (наприклад, новий тип глиняної моделі на 3 стовпах), Майданецькому та навіть у Кам’янці-Подільському. Щодо останнього, то це особливо сколихнуло науковий світ, адже дослідження показали, що саме нашому місту належить перша на теренах України трипільська ливарна майстерня. Я вважаю, що трипільська культура – це справжній діамант серед інших культур, тому досліджувати її – це дуже відповідально.

Я вже досить давно цікавлюся Трипіллям, тому саме на дослідження трипільської культури скерував мої наукові вподобання Анатолій Федорович Гуцал (керівник нашого гуртка). Також він допоміг визначитися із темою статті.

– Це перший твій науковий досвід? До речі, ти будеш брати участь в цьогорічній студентській конференції?

– Це вже не перший мій досвід у написанні наукової праці. Позаминулого року під керівництвом доктора філософських наук, доцента кафедри філософії нашого факультету Ганаби С.О. я писав наукову роботу на конкурс-захист МАН на тему “Знищені релігійні споруди Старого міста” (секція теології та релігієзнавства). Восени минулого року також написав статтю до збірника наукових праць студентів під керівництвом нашого куратора — кандидата історичних наук, доцента кафедри історії України – Стецюка В.Б. на тему “Церкви долини Смотрича”.

Планую брати участь у конференції, ще й, напевно, в кількох секціях.

Чи плануєш ти й надалі працювати над цією темою?

– Роботу над цією темою я буду обов’язково продовжувати. Але в майбутньому планую працювати й над іншими проблемними питаннями археології, в тому числі й трипільської культури.

Наукова робота – це велика та клопітка праця, яка вимагає витрат часу й зусиль, але, не зважаючи на все це, є ті, хто живе своїми дослідженнями. Вони намагаються щось змінити в цьому світі: відкрити нове, вивчити старе, заглянути за ширму минулого, зберегти теперішнє й хоч трішки передбачити майбутнє. Одним із таких студентів і є Євгеній Левінзон, якому ми бажаємо успіхів та наукових звершень!

Анастасія Дудик, студентка історичного факультету