До змісту

“Ввімкни світло”. Тетяна Гулєвич. #випускники

Публікація від 29 березня 2017.

Гулєвич Тетяна Михайлівна, завідувач навчально-методичним центром психологічної служби РНМЦ управління освіти Деснянської районної державної адміністрації міста Києва (за фахом психолог).

На якому факультеті ви навчалися? 

– На факультеті перепідготовки спеціалістів із вищою освітою за спеціальністю «Психологія».

Як склалося ваше життя після закінчення університету?

– Навчання психології повністю перевернуло моє світобачення й сприяло моєму становленню як фахівця. Спочатку  понад 10 років працювала психологом звичайній загальноосвітній  школі міста Києва (понад 8000 учнів). З 2005 року обіймала дві посади: психолог школи та методист центру практичної психології. З 2008 року стала керівником психологічної служби Деснянського району міста Києва, де працюю й зараз. В 2006 році захистила дисертацію та отримала наукове звання кандидата психологічних наук. Виховую двох чудових дітей, які сьогодні є студентами вищих навчальних закладів.

Чи працюєте ви за фахом? 

– Так, працюю за фахом і дуже задоволена своєю роботою.

Які навчальні предмети запам’яталися? Розкажіть про студентські роки.

Мої студентські роки були надзвичайно цікавими і насиченими, адже здобувала ІІ вищу освіту. Навчання проходило територіально далеко від дому, тому іноді виникали труднощі, бо вдома чекала родина та двоє маленьких діток. Та це не заважало вивчати глибини психологічних знань, знайомитися з новинками в психологічній науці, випробовувати на собі діагностичні методики, вчитися комунікувати з різними людьми, давати поради (навіть під час довгих автобусних переїздів). Окрім цього, було величезне бажання пізнати тонкощі фаху та стати професіоналом своєї справи.

Яких викладачів пам’ятаєте, кому з них вдячні?

– Надвичайно вдячна Вікторові Федорчуку за глибокі теоретичні знання, які він фахово поєднував із практичними вправами та ілюстрував їх прикладами з життя. Читаючи такі лекції, отримуєш величезну насолоду.

– Чому вибрали для навчання Кам’янець-Подільський?

Напевно, передусім надихнуло відчуття величності та усвідомлення історичної цінності цього славетного міста. Та й досконало підібрана фахова команда викладачів-професіоналів, які пропагували  неймовірно глибокі знання (незважаючи на те, що спеціальність психологів була на той час новинкою на ринку праці), жага до пізнання, можливість вивчати улюблену науку, спілкування з однодумцями та друзями – все це пояснює мій вибір.

Розкажіть, де працюєте зараз , чим займаєтеся? Які плани на майбутнє? 

– Працюю в управлінні освіти Деснянської районної державної адміністрації міста Києва (завідувач центру психології) обіймаю посаду головного психолога Деснянського району. Надихає на реалізацію наших проектів все, що стосується повноцінного життя. Мабуть, краще за всі слова скаже кредо нашої районної психологічної служби: безперервно самовдосконалюватися, розвиватися, рухатися вперед; цінувати й раціонально оцінювати кожну хвилину життя; безумовно любити тих, хто поруч; наповнювати світ позитивом; власноруч створювати гармонію для себе та інших.

– Які, на вашу думку, знання ви отримали в університеті?

– Глибокі, і я дякую за це професорсько-викладацькому колективу Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, адже я отримала те неоціненне, що потрібно кожному фахівцеві психологічної служби – фахове чуття та мотивація до самовдосконалення.

– Чого не вистачало в процесі навчання?

– Звичайно, часу на все. Хотілося більше «взяти», почути, усвідомити, проаналізувати, обговорити більше психологічних ситуацій, хотілося, звичайно, більше практикувати тренінги з дітьми та дорослими.

– З якими труднощами зіштовхнулися, коли почали працювати після отримання дипломи ?

– Я стала керівником не відразу, тому довелося зіштовхнутися з:

  • невідповідністю законодавстващодо роботи психолога в навчальному закладі;
  • нестачею діагностичного матеріалу та психологічної методичної літератури, циклограм діяльності;
  • несприйняттям учасниками навчально-виховного процесу психолога як порадника і партнера, натомість уособлення з лікарем.

– Чи рекомендували б абітурієнтам подавати документи до нашого університету?

– Я дуже горджуся тим, що закінчила саме цей виш, тому що саме в ньому можна здобути глибокі знання та стати в майбутньому професійним фахівцем

Лілія Деде, студентка ІІ курсу

факультету корекційної та соціальної педагогіки і психології