До змісту

Зустріч з минулим чи самим собою?

Публікація від 26 липня 2017.

Зустріч 2017 відбулася!

1 липня на факультеті української філології та журналістики сталась небуденна подія – зустріч з минулим, з самим собою, своєрідне підзаряджання молодістю. 25 років – багато чи мало?… З одного боку – вічність, з іншого – мить … Адже студентські роки – це життєдайна синергетика, що стимулює нас усе життя.Гарні… Веселі… Розумні… Осяяні непідвладним людському поясненню світлом… Це ВОНИ – ВИПУСКНИКИ 1992 року. Серед них є вчені і журналісти, декани і директори, методисти і вчителі, військові, підприємці і робітники. Про що ж думають, чим живуть? Хто ще, як не українські філологи, вміють розказати про свої життєві перипетії так, що самому собі вони видаються дріб’язковими і водночас глобальними?

Згадували свою вступну кампанію, як одна одній перевіряли твір і допомагали розбирати речення, не думаючи про амбіції, а тим паче конкуренцію. Поновлювали в пам’яті студентські будні і свята, як ділили 5 років поспіль хліб, сіль і воду, пізнавали, що таке дружба і зрада, чесність і підлість.

«Сміятись вдень і плакати вночі.

Йти навмання, як часом йдуть на постріл.

Губити нерви, начебто ключі,

Палити серце так, як палять простір…», – нагадав свій вірш студентських років Богдан Фединчук.

Так, чого гріха таїти, не всі вчилися так, як треба – до сьомого поту. Але УСІ вчились, як на світі жить.

У кожного життя склалося по-своєму. Вдалось чи не вдалось? Були ці 25 років чи не були? Коли побачили одне одного, то не помітили жодних змін: всі такі ж, і навіть кращі – хлопці змужніли, дівчата стали жіночнішими. Але внутрішнє cяйво, енергійність, українська доброта і життєрадісність лишилися незмінними. Однокурсники тішилися дітьми і внуками, розповідали про свої успіхи і невдачі, ділилися мріями, запрошували на гостину.

Дехто приїхав на зустріч уперше за 25 років, а дехто виявився «зразковим студентом» – жодної зустрічі не пропустив. Адже всі 5 років ми були як одна сім’я, спали, як кажуть, під однією ковдрою. І на щастя, цього не забуваємо, тому чекаємо на кожну зустріч з нетерпінням. Мабуть, найкраще, що є в житті – йти туди, куди хочеш.Троє випускників 1992 року залишилися працювати на рідному факультеті, здобули науковий ступінь кандидата філологічних наук. Борис Коваленко очолює факультет сьогодні, готує до захисту дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук. Заступником декана з навчально-методичної роботи є доцент Наталія Шеремета. Завідувачем навчально-наукової лабораторії етнології – відомого наукового центру став Валерій Щегельський.

На завершення усі випускники пообіцяли не ховати у глибоку скриню записничок з адресами і телефонами з минулого, частіше навідуватися одне до одного, і обов’язково до своєї Альма-Матер, на рідний факультет української філології та журналістики.

Дякуємо усім – хто приїхав, хто хотів, але не зміг, і навіть тим, хто просто згадав про нас. А пам’ять про прекрасний студентський період нашого життя нехай додає наснаги і життєствердності!

Наталія Шеремета, заступник декана з навчально-методичної роботи