До змісту

“Ввімкни світло”. Олександра Сидорчук. #студенти

Публікація від 4 серпня 2017.

Підіймаємося на Говерлу, мені важко вже йти, через дихання. Ще й дуже переживаю, що всіх затримала, вибачаюсь… А мені кажуть: «Ти що, ми ж команда». І я розумію, що стою на Говерлі і плачу.

 

Олександра Сидорчук – студентка 3 курсу історичного факультету спеціальності “політологоія”, активістка СД Платформи. 

Про «Живу бібліотеку»

Це досить популярний формат – коли запрошують людей, навколо яких є багато стереотипів: веганів наприклад, або лесбійок. І люди у форматі діалогу спілкуються з ними. Так руйнується багато стереотипів.

Ми трішки змінили формат. В нас «живими книгами» були люди, які щось зробили, чогось досягли. Ми запросили Дениса Чорного, Андрія Зайця, Констянтина Пархоменко, Валентина Драгомерецького, Андрія Зоїна. Це був крутий досвід, а такі знайомства загалом змінюють життя.

Про СД Платформу

Коли мене запитують, що таке СД Платформа, я спершу кажу, що це любов. А тоді вже розповідаю про принципи, про тренінги, різні ініціативи. Це люди, які вірять в тебе, більш ніж ти сам. З якими відчуваєш, що можеш зробити все.

Для мене все почалось у березні, і за цей час я дійсно отримала другу сім’ю. Ще – об’їздила практично пів України, а в деяких містах навіть побувала двічі. Ще й піднялася на Говерлу. Там пройшла найкрутіша конференція з можливих – просто під відкритим небом.

Про дружбу

Мої друзі, з якими ми в одній групі разом, і разом в СД – я відчуваю таку колосальну вдячність до них, що навіть важко це описати. Вони розуміють мене без слів. Я за характером тяжка людина, але вони сприймають, підтримують, приймають мене.

Я думаю, що можна не розділяти погляди щодо віри, і при цьому бути найкращими друзями… Важливо сприймати людину цілісно, бачити в ній цю людину. І щоб кожен відчував себе важливим, незалежно ні від політичних поглядів, ні від статті.

 Про молодь та політику

Проводили нещодавно дослідження «Чи хоче молодь політику». Результати я вже в цифрах не пам’ятаю, але все зводилося до того, що молодь хоче щось робити, але не бачить шляхи, як це робити. І через це вирішує проблеми які стосуються лише їх, бо з цим більше менш зрозуміло, а з чимось глобальнішим – ні. Одразу вмикається якась безпомічність.

Просто розказувати, що можливо щось змінювати – мало. Треба показувати власним прикладом. Ще починаєш вірити, якщо бачиш, як людина, що вчора не знала куди себе подіти, сьогодні вже намагається щось зробити для всього міста, і в неї це починає виходити.

Про обійми, що кращі від ліків

Я можу розплакатися через те, що забагато емоцій. Неважливо – хороших, чи поганих. В такі моменти найкраще – це не говорити зі мною. Не всі це розуміють, хтось навіть ображається. Я вдячна, що мої друзі це навчились сприймати.

Коли мені сумно, чи страшно, чи я розгублена – мене можуть врятувати лише обійми. Тоді я почуваюся у безпеці.

Про час, щоб полювати на враження, та час, щоб розкладати їх по полицям

Я інтроверт й екстраверт. Якщо б весь час тільки була сама, або лише в компаніях – певно, зійшла б з розуму. Спілкування з іншими дає мені неймовірний ресурс енергії, надихає дуже сильно й мотивує щось робити. Але після цього треба якийсь час побути самій в тиші – щоб зрозуміти, що відбулось, структурувати саму себе.

 Про університет 

Багато моїх знайомих встигають розчаруватися в обраній спеціальності до 3 курсу. Я ж – навпаки, все більше переконуюся у правильності вибору. В нас дуже круті викладачі, вони люблять свою роботу, бо бачать в ній майбутнє.

 

Про мистецтво спланованої імпровізації

Спочатку – все спланувати, потім – імпровізувати. Я сама дивуюсь, як вдається це поєднувати, та все ж – вдається. Єдине, що не вмію нормально спланувати – це переміщення в незнайомих містах. Можу задивитися на річку, чи якийсь будинок – і все, навіть вже не розумію, де я.

Про те, як місто позначає своїх

Для мене важливо, щоб місця, в яких я знаходжусь, речі, які мене оточують – були атмосферними. Атмосферу ще створюють люди та дії: наприклад, обійми або пісні. Це дуже особливе відчуття. Думаю, це відбиток нашого міста.

Про вино зі спогадів

В мене немає якогось структурованого способу, щоб зберігати враження, чи приємні моменти. Інколи це можуть бути фото, інколи – закладки в книжках, інколи – привезений з різних місць цукор. Щось таке потрапляє на очі потім – і одразу все пригадується:  що тоді робила, що відчувала. Частіше ж – просто запам’ятовую. На що, а на пам’ять точно не можу жалітись.

Саша радить книжки:

  1. Стів Клайв Льюїс “Хроніки Нарнії”
  2. Стівен Кінг “Зона покриття”
  3. Любко Дереш “Голова Якова”
  4. Люко Дашвар “Покров”
  5. Олдос Хаксли “О дивный новый мир”

Оксана Грушанська