До змісту

“Ввімкни світло”. Яна Резнік. #випускники

Публікація від 14 листопада 2017.

Яскраві барви творчого життя

Колишня студентка педагогічного факультету Кам’янець-Подільського національного університету Яна Резник поділилася секретами своєї творчості та розповіла, де шукати натхнення.

Ти – художниця. З чого почався твій творчий шлях?

Це сталося само собою. Почалося все з того, що ще в дитинстві я дуже часто і багато малювала в альбомах. Спочатку я малювала акварельними фарбами. Зараз малюю маслом.

Але, напевно, цей потяг до малювання був закладений ще в генах. У мене обидва дідусі – мамин тато та батьків тато – були художниками.

Ніколи не думала, що стану художницею, але все сталося якось спонтанно. Коли я потрапила до Кам’янця-Подільського, в мене не було художньої освіти, я не навчалася до цього в художній школі. Прийшла сюди без підготовки. Малювати навчилася вже тут.

Як творча людина, звідки ти береш натхнення, щоб малювати?

– Будь-звідки. Це може бути і музика, і люди, дуже часто погода, але найбільше мене надихає середовище, у якому я перебуваю.

У нас була викладачка в університеті, яка часто говорила: «Якщо немає натхнення, то не варто навіть починати». Якщо немає натхнення, все ж варто дочекатися. Воно обов’язково має прийти, варто лише почекати. Якщо його немає, то нічого не вийде.

Що ти любиш малювати найбільше?

– Найчастіше я малюю міські пейзажі. Люблю також малювати арт-портрети. Звичайний портрет – це просто змалювання людини такою, якою вона є. Арт-портрет – це емоція, тому, напевне, я надаю цьому перевагу.

Змальовуючи емоції, я люблю передавати їх яскравими барвами, але завжди зважаю на настрій людини, на її характер. Якщо це флегматична людина, то використовую спокійні тони. Але найбільше люблю малювати неврівноважених людей. Для цього я використовую яскраві, “бурхливі” кольори – рожевий, червоний, блакитний, але не змішані, а «чисті».

Щодо міських пейзажів, то люблю малювати фортецю. У Кам’янці-Подільському є що малювати. Туристичне місто, дуже часто сюди приїжджають художники, тому що тут справді є, де розігнатися. Саме тому мені найбільше подобається малювати саме міські пейзажі.

За період навчання тобі доводилося, напевне, брати участь у різноманітних конкурсах. У яких саме?

– Найчастіше я дізнавалася про конкурси з університетських оголошень, але ще й сама шукала додатково в інтернеті арт-фестивалі, арт-конкурси.

Найбільш престижним вважаю Міжнародний конкурс у Болгарії. Також за період навчання брала участь у багатьох виставках, наприклад, у Чернівцях, у Кам’янці-Подільському, в Тернополі.

Вперше я взяла участь у конкурсі, коли була на третьому курсі. Це був Міжнародний конкурс у Болгарії. Я виграла гран-прі. А на другий конкурс я їздила цього року. Він відбувався також у Болгарії. Я посіла перше місце й отримала спеціальну нагороду. Зазвичай нагородою є статуетка, медаль чи грамота. Одного разу вдалося виграти планшет. Востаннє мені подарували мольберт.

Які в тебе плани на майбутнє?

– Я хочу пов’язати своє життя з мистецтвом. Але хочу також навчати інших людей малювати, тому що свого часу навчили цього й мене. Тепер я усвідомила остаточно, що вмію малювати і дуже хочу передати іншим те, чого мене навчили. Не дітям у школі, а студентам.

Що тобі найбільше запам’яталося за роки навчання в К-ПНУ?

– Багато чого, що можу згадати. Це і добре, і погане, позитивне та негативне.

– Пам’ятаю, як важко було почати малювати маслом. На першому курсі ми дуже боялися цього. Ми дивилися на роботи старших курсів і просто не вірили, що можна так малювати.

Найважливіше, що я навчилася цього мистецтва. Для мене це велике досягнення. В нас дуже гарні спеціалісти. Дуже добрі викладачі. Вони володіють фаховими знаннями, проводять заняття на високому професійному рівні. Вони справді розправили нам крила й дали змогу поринути в прекрасний світ мистецтва.

Марина Ковальчук