До змісту

"Ввімкни світло". Олександр Білецький. #студенти

Публікація від 11 січня 2018.

Олександр Білецький – магістрант факультету іноземної філології К-ПНУ імені Івана Огієнка. Почав займатися в театрі на другому році навчання. До цього часу зіграв у трьох пєсах – «Собака на сіні» Лопе де Веги, «За двома зайцями» Михайла Старицького та «Кумедні манірниці» Жана-Батіста Мольєра. Про те, що потрібно кудись «полетіти» перед виступом, як можуть вражати фільми та куди дивитися на сцені, – далі.

Сцена

На моє рішення грати в театрі вплинули фільми, точніше, – актори і персонажі. Захотілося піти на сцену й відтворити ті образи, які чимось запам’яталися. Окрім цього, брат моєї бабусі – це відомий актор Володимир Глухий (український актор театру і кіно, заслужений артист України,  знявся у кінофільмах «Я – Франциск Скорина», «Пропала грамота», «Пам’ять землі» та інших). Вражений історією життя цієї людини, його талантом.

Свою першу роль отримав на 2 курсі завдяки Наталії Дворницькій (кандидат філологічних наук, доцент кафедри слов’янської філології та загального мовознавства К-ПНУ імені Івана Огієнка, очолює театр). Ставили тоді сцену із п’єси «Собака на сіні» Лопе де Веги. Моїм персонажем був Фабіо (дуже кумедний!). Із цією роллю було важко працювати. Герой мав особливий голос – приглушений, втомлений, його ходьба нагадувала ліниву людину, він повинен хитатися, спотикатися, незв’язно говорити. Довго все це відпрацьовував. Здається, що це дрібниці, а  насправді – вагомий показник  для глядачів у сприйнятті сюжету.

Комедія

Здебільшого грали п’єси комедійного характеру. Іноді було важче розсмішити глядача,  іноді легше. Все залежить від твору, автора. Хтось каже, що публіку легше змусити сміятися, ніж плакати, інші думають навпаки.

Реакція глядачів залежить від того, як вони сприймають сюжет твору і які емоції в них викликає сама гра на сцені. Для однієї людини щось може здатися смішним, для іншої – ні. Кожен глядач – це теж деякою мірою актор. Коли ти переглядаєш фільм, думаєш: я би теж так зіграв, чи, можливо, краще. Емоції бувають різні, і те, про що думає людина, іноді відображається на її обличчі. Ми ловимо такі погляди.

Зближатися з автором

Ми завжди додаємо щось своє до п’єс, щось придумуємо. Головне, щоб майстерно відтворити образ. Кожен сам обирає, чи читати, чи дивитися. Вважаю, що краще читати. Уява малює зовсім інший пейзаж, ніж потім ти бачиш його на екрані. Коли читаю твір, краще розумію, як потрібно грати, зближаюся з автором і відчуваю, що він хотів передати.

Сам розподіл ролей відбувається в нашому театрі “за протилежностями”. Наприклад, комічну роль дають серйозній людині. Це виглядає смішно, але Наталія Іванівна дуже цим переймається. Іноді експерементуємо. Це важливо. Вона ставиться лояльно до того, як ти сам відчуваєш роль.

Іноді характер персонажа може бути схожим із характером самої людини, тому від цього іноді важко “відходити”. Мабуть, інші студенти від своїх героїв щось беруть у життя. Я намагаюся завжди бути собою, хоча кожна роль залишає на тобі якийсь відбиток на деякий час.

Виступ

Всі хвилюються, коли вже треба ось-ось виступати. Намагаємося розмовляти один з одним. Найкраще знімати напругу спілкуванням. Колеги тебе підтримають. Головне – говорити про щось інше, кудись «полетіти». Не зациклюватися на словах і діях, бо це може все зіпсувати.

Куди дивитися, коли ти виступаєш на сцені, залежить від досвіду актора. Не всі глядачі спокійно витримують погляди зі сцени. Думаю, що для більшості все ж краще знайти точку в залі, але обов’язково грати обличчям до глядачів.

Якщо забув слова на сцені, не потрібно їх згадувати. Якщо збився і будеш згадувати, – це буде помітно для глядача. Вони звертають та це увагу. Краще імпровізувати. Звісно, ближче до тексту. Іноді ти можеш зімпровізувати навіть краще, ніж написано.

Актор і талант

Кожна людина може бути актором, але талант розкривається в кожного по-різному в різні періоди життя. Це залежить від того, наскільки актор відверто може себе вести на сцені, наскільки швидко він оволодіє сценічною ситуацією. Навіть найскутіша, найсором’язливіша людина, може грати на сцені, але багато чого залежить і від наставника. Думаю, сам талант набувається наполегливою працею.

Нова трупа

Зараз у нас нова трупа. Не завжди легко перелаштовуватися на “новоспечених” акторів, але це цікаво. Чим більший колектив, тим краще. Ти ніби в очікуванні чогось нового – партнера, персонажа. Інколи буває важко, проте звикаємо. Ти дізнаєшся більше про новий людей, пізнаєш їх, вивчаєш й, відповідно, щось цікаве переймаєш від них.

Вподобання

Вважаю, що в мене багато вподобань і сил, щоб зреалізувати себе в різних сферах. Було захоплення танцями, тхеквандо, східними видами мистецтва. Це ще з дитинства. Дещо я намагаюся розвивати, хоча іноді важко все це поєднувати. Моя прабабуся говорила: «Те, що вмієш, за плечима не носи». Вміти треба робити багато речей. Людина ж повинна випробовувати себе в різних справах, доки не відчує, що саме від виконання якоїсь вона отримала найбільше задоволення.

Цитати (нова підрубрика в «Студентському меридіані»)

Улюблений виступ – п’єса Мольєра (Кумедні манірниці – ред.). Публіка захоплено аплодувала. Нас просили знову зіграти її. Це був пік.

Коли закінчується п’єса, це – радість. Ти наче зробив щось, переміг себе в одній ролі, тоді ти переходиш до іншої, розвиваєшся, пробуєш себе далі.

Ти вчишся, коли співпрацюєш із кимось, щось копіюєш від них, щось вдосконалюєш, даєш поради. Іноді рух, емоція може змінити саму сцену.

Я відчув зміни. Завдяки театру люди краще передають свої емоції. Навіть анекдот розповідаєш по-іншому. Переносиш правила зі сцени в життя.

Вважаю, що всі ми актори. Хтось частіше, хтось рідше, але граємо.

Хотів би спробувати зіграти нетипового для себе персонажа, – може, в трагедії або комедії.

Є люди, які настільки люблять свою справу, що жертвують іноді навіть своїм здоров’ям заради успіху.

Якщо конкурувати з кимось, – то тільки для того, щоб бути кращим. Коли починається конкуренція через особисті амбіції, це руйнує стосунки із людьми, навіть цілу систему: актор і колектив, актор і глядачів, актор і режисерів.

Мистецтво навчає, розвиває уяву, фантазію, впливає на ерудицію.

Театр – це територія нашого життя. В кожного є своя роль, історія, шлях. І наше життя – це теж театр, а ми в ньому актори.

Діана Грушанська