До змісту

Два кольори, які об’єднують українців

Публікація від 17 травня 2018.

Історія народної вишивки на Україні сягає своїм корінням у глибину віків. Перша згадка про вишивання нитками на теренах України датується XI ст., коли княгиня Анна, сестра Володимира Мономаха, започаткувала навчання вишивки в монастирських школах. Тут навчали дівчат вишивати, гаптувати золотими і срібними нитками. Про такий одяг йдеться і в літописі 1216 р.: «Ярослав Всеволодович перед початком липецької битви наказав своїм воїнам убивати майбутніх полонених, навіть якщо їхні опліччя вишиті золотом». Набувши особливої популярності в часи козаччини, вишиванка стала символом українського народу, його самобутності, стійкості та нескореності.

Але вишита сорочка тих часів суттєво відрізнялася від тієї, яку сьогодні одягають українці. Традиційні, тобто звичні для нашого ока червоно-чорні орнаменти з’являються у XVIII ст. І сьогодні, через майже ніж 300 років, вишита сорочка є візитівкою України.

Незважаючи на те, що мода на вишиті сорочки розпочалася на початку двадцять першого століття, День вишиванки як свято було започатковано лише в 2006 році студенткою Чернівецького університету, яку надихнув її товариш, котрий щодня носив вишиту сорочку. За 12 років це свято стало популярним не лише на теренах України, а й по всьому світі, і, починаючи з 2013 року, кожен третій четвер травня відзначається як Міжнародний день вишиванки, адже його святкують у 60 країнах світу.

Сьогодні цей день є важливим для нашого народу, адже він демонструє нашу єдність. Насамперед він нагадує про те, що не важливо, де ми проживаємо, якою мовою спілкуємося, яку релігію сповідуємо та якими є наші політичні погляди – ми єдиний український народ.

Редакція газети