До змісту

Вишивка моєї малої батьківщини. Чорна перлина Борщівщини

Публікація від 23 травня 2018.

 

Неймовірно красива борщівська вишивка – величезна історично-культурна цінність і гордість Тернопільського краю, адже слава про неї вже давно розлетілася по всьому світі! Фантастично красиві, густо зашиті квітковими та геометричними візерунками, унікальні: двох однакових сорочок практично не знайти.

Яскраві борщівські вишиванки, що почали виготовлятися понад п’ятсот років тому на заході Тернопільщини, вражають неповторними техніками шиття, яких налічується понад п’ятдесят. Виникнення борщівської вишивки оповите цікавими оповідями й легендами, багато з яких є сумними й навіть трагічними.

Історія чорної борщівської сорочки давня. За легендою, під час татарської навали в декількох селах Борщівського краю загинули всі чоловіки. Тоді жінки та дівчата, щоб якось виразити жалобу від втрати рідних і коханих поклялися впродовж семи поколінь носити траур, вишиваючи сорочки лише чорною ниткою. Після таких подій вишиванки з густими чорними візерунками одягалися на всі урочистості, навіть на весілля та інші радісні свята. І лише після 20-30-х років минулого століття, коли збіг термін клятви, жінки знов почали застосовувати у вишивці яскраві життєрадісні кольори.

Чорні сорочки, які здавна вишивали на Борщівщині, були оберегами, прикрасою, матеріальною необхідністю і духовною потребою краян. “Чорну” борщівську сорочку одягали до шлюбу, в неділю і на свята, вишивали на смерть, носили і в будень. На щоденних сорочках – невеликі узори на рукавах та біля шиї.

Оригінальними були святкові вишиванки – рукави повністю зашивали чорними нитками. Це нагадувало ріллю на селянському полі. Її пронизували червоні, зелені, жовті та фіолетові цяточки, квіти або орнамент. Іноді використовували для узорів оранжеві та вишневі кольори.

Як не дивно, але чорне вишиття на сорочці ніколи не виглядало печальним, навпаки, – сорочка була ошатною й дуже колоритною, асоціюючись із родючими подільськими чорноземами, з одвічною надією на урожай і довге та щасливе життя.

Вважається також, що чорні сорочки, на яких вишито червоні цяточки або яскраві квіти, були для дівчат своєрідним приворотом. Якщо хлопець, який сподобався дівчині, в танці торкався руками її вишиття, то після цього вона одягала сорочку ще дев’ять разів і шукала приводу, щоб зустрітися з ним. Після цього він присилав до неї сватів.

Неповторна вишивка Борщівщини здавна високо цінується як в нашій країні, так і поза її межами. Аналогів їй немає, тому в багатьох митців вона викликає зацікавлення, надихаючи їх на поезію, музику, живопис. Поети, художники, композитори прагнули відобразити борщівську вишиванку у своїх творах. Це не лише данина пам’яті нашим талановитим предкам, а й філософське переосмислення їхнього життя, прагнення до самоутвердження й самобутності.

Переможниця конкурсу есе «Вишивка моєї малої батьківщини».

Вероніка Сваричевська, студентка 3 курсу

факультету іноземної філології