До змісту

“Ввімкни світло”. Борис Коваленко. #викладачі

Публікація від 14 червня 2018.

 Про навчання в університеті

Після закінчення Кам’янець-Подільської середньої школи № 8 я вступив на українське відділення філологічного факультету нашого педінституту. Вибір був зумовлений тим, що я народився і виховувався у сім’ї педагогів-філологів: мама, Марія В’ячеславівна, – вчитель української мови та літератури, а батько, Олексій Миколайович, – російської. Чималу роль у моєму виборі відіграла й учитель української мови і літератури – Валяровська Олена Василівна, яка прищеплювала любов до всього українського.

Навчалося нас тоді на філологічному факультеті 125–150 осіб на потоці і лише третина з них – це студенти українського відділення, решта – російського. Для вступу до інституту потрібно було написати твір з української літератури, скласти усні іспити з суспільствознавства та української мови і літератури.

Тогочасне навчання відрізнялося від сьогоднішнього: комп’ютерів, принтерів, ксероксів, мобільних телефонів не було. Ми дуже багато читали, конспектували (читальні зали ніколи не були порожніми) і працювали до дев’ятої години вечора. Наше студентське життя вирувало: відбувалися різні спортивні змагання, тематичні вечори, дискотеки.

Група, у якій я навчався, була надзвичайно дружною – зв’язки підтримуємо і до сьогодні.

«За період свого навчання ніколи не хотів змінити професію, я завжди хотів бути філологом».

У рідній школі я викладав три роки, а далі, за запрошенням заступника голови райдержадміністрації Е.Є. Кульчицького, працював на посаді держслужбовця, а згодом запропонували роботу в університеті. Починав на посаді асистента  всього на чверть ставки, а далі – вступ до аспірантури, захист кандидатської дисертації, посади директора Шепетівського навчально-консультаційного центру,  заступника декана з наукової роботи. Сьогодні я очолюю факультет української філології та журналістики.

Про наукову діяльність

Перша наукова стаття запам’яталася назавжди, напевно, як і в кожного науковця, – це розвідка «Порівняння як стилістичний засіб (на матеріалі роману «Тигролови»)» 1998 року.

Цікавим було і навчання в аспірантурі. Науковий керівник, доктор філологічних наук, професор Тараненко Олександр Онисимович, визначив тему майбутнього дослідження – «Стилістично знижена лексика у мові сучасної української публіцистики».  За час навчання доводилося студіювати досить різну літературу, але найцікавішими були статті, пов’язані з функціонуванням арго, жаргону, сленгу в соціумі.

Пізніше доля звела з відомим діалектологом, директором Інституту української мови НАНУ Гриценком Павлом Юхимовичем, науковим консультантом докторської дисертації. Сьогодні в колі моїх наукових зацікавлень – діалектологія та історія української мови.

Побажання університету до 100-річчя

Нехай рідний Університет живе та процвітає, і надалі залишається «огнищем вищої української культури», стає потужнішим його професорсько-викладацький склад, нехай якомога більше студентів долучаються до нашої університетської сім`ї. Сподіваюся, що народившись у буремні часи, переживши не одну реорганізацію, Університет переживе й нелегке сьогодення і міцно стоятиме на ногах ще не одне століття.

Многая і благая літа, рідний Університе!

Юлія Бараболя, студентка 3 курсу

факультету української філології та журналістики