До змісту

“Ввімкни світло”. Тетяна Юрчак. #випускники

Публікація від 21 червня 2018.

  • За п’ять років навчання історичний факультет став уже ніби рідним. Але повернімося до того моменту, коли ти вперше переступила поріг університету. Які емоції тебе переповнювали, коли ти стала студенткою першого курсу?

Для мене історичний факультет – це ніби щось рідне ще з дитинства, бо мій тато, тітка, бабуся теж були випускниками факультету. Я пам’ятаю, як до нас проводити профорієнтаційну роботу приїжджали Володимир Газін та Валерій Степанков, який прочитав нам лекцію. Лекція була змістовною і цікавою. Через кілька місяців мені прийшло повідомлення про те, що я пройшла на бюджетні місця у всі виші, до яких були подані заяви. Але я, не вагаючись, наступного дня повезла оригінали документів до Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. В моїй голові крутилася лише одна думка: «Хоча б один раз послухати лекцію Степанкова».

  • Навчаючись на бакалавраті історичного факультету, ти займала досить високі посади в студентському самоврядуванні, ти стала авторитетною студенткою на істфаці, тебе поважали як студенти, так і викладачі. Скажи будь ласка, як проходив процес формування тебе як лідера? Які фактори вплинули на це?

Мене призначили старостою групи буквально через тиждень після початку навчання. Пам’ятаю, як все на світі “проклинала”: заповнити журнал, заліковки, індивідуальні навчальні картки. І це все треба було зробити за дві доби! Я назавжди запам’ятала ці дві безсонні ночі. В групі мене спочатку не сприймали як лідера через те, що в нашому колективі й так було багато лідерів і кожен хотів проявити себе. Вважаю, що завдячувати у своєму становленні як лідера студентського колективу повинна передусім Глушковецькій Лізі, яка запропонувала мені спробувати свої сили в секторі дозвілля, адже я допомагала їй в багатьох організаційних питаннях, зокрема в проведенні конкурсу «Міс факультету». Ця пропозиція була неочікуваною. Згодом, Тетяна Білецька запропонувала очолити студентську раду. Загалом, Тетяна Вікторівна для мене – це ідеал, до якого потрібно тяжіти кожному викладачеві. Це жінка, яка завжди зрозуміє та підтримає в скрутній ситуації. Все це вплинуло на моє становлення як голови студентської ради. І коли я проводила перше засідання, то вже не відчувала тієї невпевненості, яка була на першому курсі.

  • Якими були стосунки з керівництвом та викладачами факультету, коли ти очолювала студентську раду?

Спілкуючись із головами студентських рад інших факультетів нашого вишу, я зрозуміла, що робота студентського самоврядування на історичному відповідає високому рівню. Декани інших факультетів не йшли назустріч студентам так, як це робив Володимир Анатолійович. За це йому честь і шана. Наш декан цікавиться проблемами студентства, допомагає їх вирішувати, сприяє поліпшенню комфорту студентів. Він докладає колосальних зусиль, щоб цей факультет постійно розвивався та оновлювався. Абсолютно всі викладачі йшли нам назустріч: деколи відпускали з пар, іноді заплющували очі на незначні прогалини у знаннях.

  • 2015 році ти стала стипендіатом Міністерства освіти і науки. Як ти досягла цієї вершини?

Подати документи на стипендію мені запропонував Володимир Анатолійович. Той семестр 2015-2016 р. був для мене найвдалішим. Тоді я отримала дуже високі бали: середній бал – близько 97-ми. Оскільки претендентів на стипендію затверджує вчена рада факультету, я дуже хвилювалася з цього приводу, боялася, що за мою кандидатуру не проголосують. Але вже незабаром дізналася про позитивне рішення вченої ради. За це я щиро всім дякую. Ця подяка полягає навіть не в тій грошовій сумі, яка мені виплачувалася, а в довірі, адже це є основним у житті кожної людини.

  • Зараз ти навчаєшся в магістратурі. Як ти поєднуєш навчання з роботою в школі. В чому полягає складність цього ремесла?

Я не викладаю історії в школі. Я є куратором учнівського самоврядування в гімназії. Разом із дітьми нам вдалося покращити роботу цього органу. Вчителі сьогодні – це досить консервативні люди, які не звикли змінювати щось кардинально. Щодо викладання, то коли ти заходиш до класу і тобі вдається зацікавити дітей (а це дуже помітно), то тоді тобі стає приємно від почуття своєї значущості. Складність професії полягає в тому, що діти самостійно не хочуть учитися і через це вчитель повинен більше звертати увагу саме на методику викладання матеріалу. Якщо дитина щось “проґавить” на уроці, в сімдесяти відсотках випадків, їй буде дуже важко “наздогнати” свій клас. І це не лише з історії. Думаю, що сучасні діти трохи ледачі. Через це вчитель повинен навчити їх не зубрити матеріал, а його розуміти.

  • Серед студентів, які мають бути майбутніми вчителями, побутує думка, що професія викладача насправді – це тягар. Журнали, зошити, контрольні роботи, самостійні, неслухняні діти-бешкетники… Що ти думаєш із цього приводу?

Нещодавно дивилася випуск новин, у якому висвітлювали освітню реформу в Україні паралель з реформуванням цієї галузі за кордоном. І в одній із країн, коли дівчину запитали: «За представника якої професії ти хочеш вийти заміж?», – вона відповіла: «За вчителя». Бути вчителем багатьох країнах – це дуже престижно, на відміну від нашої країни. Проблеми з навчання є і в старшій школі. Одна з них полягає в правильній підготовці дитини до вибору професії та подальшого навчання у виші. Для мене працювати в школі – це не тягар, просто потрібно знайти свою методику, свій підхід. На мою думку, якщо ти вирішив стати вчителем історії і вважаєш, що це для тебе тягар, – ти неправильно обрав свою професію.

  • Що ти хотіла б побажати студентам, викладачам та всім працівникам з нагоди 100-річчя університету?

По перше, слухняних та чемних студентів, які добре навчатимуться та відповідально виконуватимуть свою роботу, адже, як каже Володимир Анатолійович: «Основне місце роботи студента тут, в аудиторії». Студентам я бажаю все ж таки взяти з університету все найцінніше й реалізувати його у своїй діяльності. Не треба говорити, що в університеті багато непотрібних предметів, адже в житті пригодиться все, головне розуміти, що тобі потрібно і чого ти хочеш досягти, розуміти свої пріоритети і правильно спрямовувати свій вектор руху – ось що головне. І я сподіваюся, що студенти все ж таки піднімуться на той щабель, на якому зрозуміють, що правильно обрали професію вчителя.

Найріднішому студентському самоврядуванню бажаю процвітання, а також ще більше себе відкривати, проявляти активність не лише в організації свят та різних заходів на факультеті, а й на загальноуніверситетському та міському рівнях.

Максим Сльозкін