До змісту

“Ввімкни світло”. Василь Кобильник. #керівники

Публікація від 16 жовтня 2018.

Університет – це установа, в якій молоді люди здобувають освіту, набувають умінь і навичок для реалізації свого професійного потенціалу в різних галузях науки й виробництва. Окрім цього, тут проводиться наукова, науково-технічна і методична робота, яка сприяє накопиченню відомостей для кращого функціонування навчального закладу. Проте життя в університеті не обмежується правилами навчального розпорядку і формальностями службових обов’язків. Ми вирішили дослідити інший бік медалі, адже цікаво дізнатися про інтереси й захоплення викладачів поза робочим часом. Тут нам допоміг Василь Володимирович Кобильник, проректор із науково-педагогічної роботи, кандидат політичних наук, доцент кафедри політології та соціології.

  • Ким Ви мріяли стати в дитинстві?

У дитинстві мені дуже подобався спорт. Я активно займався легкою атлетикою. Брав участь у різноманітних змаганнях і неодноразово перемагав на них, тому завжди мріяв стати спортсменом. Але так трапилося, що пішов навчатися на вчителя історії, а не фізичної культури. Насправді я ніколи про це не шкодував.

  • Що вплинуло на вибір Вашої майбутньої професії?

У старших класах до нас прийшов новий учитель історії. Він настільки захопливо розповідав про різні історичні факти, події і процеси, що став для нас справжнім авторитетом. Одного разу я зрозумів, що мені це дуже цікаво. Крім того, я любив читати книжки на історичну тематику. Коли потрібно було вибрати напрям професійної підготовки, то, поміркувавши, свідомо вирішив стати вчителем історії.

  • Ви навчалися на історичному факультеті Кам’янець-Подільського державного університету за фахом учитель історії та правознавства. Як  Ви стали політологом?

Мені запропонували працювати на кафедрі політології та соціології нашого університету за умови, що навчатимусь ще на політолога. Саме тому 2004 року я вступив до Київського національного університету імені Тараса Шевченка на філософський факультет (спеціальність «Політологія»). Після закінчення університету продовжив навчання в аспірантурі. 2010 року захистив кандидатську дисертацію за спеціальністю «Політичні інститути і процеси», здобувши ступінь кандидата політичних наук.

  • Розкажіть, будь ласка, якусь цікаву історію зі студентського життя

Всі знають, що студентські роки – це «золотий» період у житті людини. Найбільше “врізалася” у пам’ять археологічна практика. 2000 року після закінчення першого курсу ми відправилися в літописне місто Губин (Старокостянтинівський район, Хмельницька область). Тоді ми були дуже горді, бо нам вдалося відкрити окрему фортифікаційну споруду. Неформальне спілкування з одногрупниками сприяло кращому пізнанню один одного, взаєморозумінню, а також допомогло віднайти співрозмовника за спільними інтересами та вподобаннями.

  • Під час навчання Ви віддавали перевагу лекційним заняттям, чи практичним?

Це дві різні форми роботи. І те, і те було цікаво. Мені здається, що студенти запам’ятовують три типи викладачів: суворих, цікавих і смішних. Викладачі історичного факультету є беззаперечними авторитетами. Завдяки своєму життєвому та професійному досвіду вони багато чого нас навчили. На лекціях ми завжди давали запитання й дискутували. На практичних заняттях можна було себе краще проявити під час відповідей. Траплялося, що ми відкривали нові аспекти певної проблеми.

  • До якого типу викладачів належите Ви за вашою “класифікацією”?

Хотілося б до цікавих. Сподіваюся, що таким і є. Коли я проводжу лекцію, то ніколи не веду монолог. Ми порушуємо проблемні питання. Намагаємося якомога детальніше зрозуміти ту чи ту тему. На практичних заняттях ми обговорюємо актуальні проблеми сьогодення, дискутуємо. Це розвиває самостійне мислення студента. Впевнений, що такі форми роботи скеровують у правильне русло хід його думки, зміцнюють світоглядну позицію. Загалом працювати зі студентами цікаво. Це дає змогу наповнитися життєвою енергією.

  • Як Ви проводите вільний від роботи час? 

На жаль, вільного часу дуже мало. Окрім роботи в університеті, займаюся громадсько-політичною діяльністю. Я депутат міської ради, голова Кам’янець-Подільської міської організації політичної партії «Блок Петра Порошенка «Солідарність». Незважаючи на щільний графік, увесь свій вільний час проводжу з сином. Вважаю, що моральний обов’язок батька – виховувати сина. Намагаюся прищепити йому все найкраще.

  • Розкажіть про Ваші захоплення.

Я люблю активний відпочинок. Два-три рази на рік намагаюся “викроїти” час для того, щоб подорожувати Україною разом із сім’єю, аби побачити всю красу нашої української землі. Також я займаюся спортом, полюбляю риболовлю й полювання.

  • Як Ви відновлюєте сили, щоб добре виконувати свою роботу?

Спілкування з сином – найкращий спосіб відпочинку. Інколи приїжджаю додому втомлений і виснажений, і мені здається, що я перебуваю в стані «витиснутого лимона». Тоді починаю слухати сина. Він розповідає, що в нього трапилося впродовж дня, що він бачив, про що думає, мріє. В такі моменти відчуваю, що чаша енергії наповнюється. Тоді з’являється сила для того, щоб жити далі, працювати і творити.

  • Що Ви бажаєте університету в його 100-річчя?

Вважаю, що наш університет є потужним навчальним закладом не лише на регіональному, але й на всеукраїнському рівні. Свідченням цьому є його сторічна історія і сучасний стан. Упевнений, що в нашого вишу є велике майбутнє і не менш велична історія. Бажаю всім творчого натхнення, невичерпної життєвої енергії й віри у те, що все буде добре!

Ірина Хижа, студентка 4 курсу

факультету української філології та журналістики