До змісту

"Увімкни світло". Алєксандра Столярчик #гості

Публікація від 5 грудня 2018.

  • Добрий день. Розкажіть, будь ласка, про себе. Чим Ви займаєтеся?

Добрий день, я філолог, доктор гуманітарних наук, учитель польської мови для іноземців. Багато років співпрацюю з іноземцями, які приїжджають до Польщі, щоб вивчити нашу мову. Цього навчального року навчатиму студентів вашого університету польської мови.

  • Ким Ви мріяли стати, коли були дитиною?

З раннього дитинства мріяла про те, щоб стати вчителем. Любов до дидактики прищепила мені мама.

  • Ваша мама теж вчителька?

Так. Мама – вчителька історії і суспільствознавства.

  • У Польщі існують стереотипи про роботу вчителя за кордоном?

Це не зовсім стереотипи. То лише деякі уявлення. Кожен викладач, який наважується на виїзд і роботу за кордоном, повинен зважати на те, що зіткнеться в іншій країні з новими людьми, новою квартирою, новими традиціями, тому він має все ретельно досліджувати, вчитися, пристосовуватися до того, що прийнято в цьому місці. Польща і Україна є країнами-сусідами, тому ментальність, стосунки з іншими людини, культурне підґрунтя в них дещо схожі. Було би зовсім по-іншому, якби вибрала більш екзотичну країну, наприклад, країну Азії чи Далекого Сходу. Там, звичайно, була б дуже помітна різниця: Європа й Азія, чи Європа і Південна Америка.

  • Чому Ви вирішили приїхати саме до України?

Сюди закинула мене доля, але – не приховую цього – коли отримала на вибір декілька східних країн, серце підказало мені, що це повинна бути Україна. Здійснюю свою наступну – мрію працювати з іноземцями в їх рідній країні.

Чого Вам не вистачає в нашому університеті?

Я тут недовго. Тільки пізнаю українську систему освіти і звичаї, які тут панують. Те, чого мені не вистачає, те, що трохи відчутне – хоча даю собі раду власними засобами, власними силами – то скромна інформаційна база в аудиторіях.

  • Чому, на Вашу думку, так багато українців виїжджають на навчання за кордон, зокрема до Польщі? Там вищій рівень освіти?

Вважаю, що в такому виїзді молоді люди бачать можливості сталого побуту в Польщі й віднаходження бажаної праці, яка, можливо, є трохи краще оплачувана, ніж тут. Припускаю, що кожний керується індивідуальними причинами, але виїзд на навчання стає початком ланцюжка випадків: виїжджаємо, щоб навчатися, але залишаємося, щоб працювати, згодом укладаємо шлюб.

  • Як далеко, на Вашу думку, нам до рівня європейських університетів?

У нас система освіти трохи інша, ніж у вас. Наразі маємо вісім класів початкової школи – це результат останньої реформи, і чотири класи вищої школи, тобто чотири роки загальноосвітнього ліцею, або п’ять років технікуму, які дають освіту спеціальну і можливість працювати. Після 12-13 років навчання можна вступати до закладу вищого рівня відповідно до болонської системи: 3 роки бакалаврату і 2 роки магістерських. Ви запитали, як далеко Україні до європейського рівня? Університет, так як і кожну школу, творять люди. Соціальне підґрунтя – це важливо, але важливішим є те, з кого складається академічна спільнота. Це справді так, що тільки від них, їх амбіцій, їх бажання залежить рівень навчання. Не хотіла б порівнювати окремих людей, бо вважаю, що таких порівнянь робити не можна. Всюди є люди, які люблять те, що роблять, люблять свою професію. В кожній країні – неважливо, чи то Польща, Україна, чи то Китай – є студенти і викладачі, які живо зацікавлені в тому, що роблять, охочі до праці, дбають про те, щоб підвищувати професійну кваліфікацію: свою та інших. Від таких людей залежить рівень навчання, тільки б їх вистачало.

  • Чи бувають у Вас такі хвилини, коли хочеться відмовитися від своєї роботи або змінити її?

Ні. Як уже зазначала на початку нашої розмови, з дитинства мріяла про те, щоб стати вчителем, щоб навчати інших, ділитися своїми знаннями і вміннями з молодими людьми, які розпочинають свій професійний шлях.

  • Чим Ви займалися в Польщі?

У Польщі працювала вчителем на різних рівнях освіти. Коли вступила до докторантури, проводила заняття зі студентами філології польської мови та іноземної філології. Навчала, крім того, методики викладання польської мови і літератури. Цей предмет змінив назву: зараз він називається дидактика викладання польської мови II-IV рівня акредитації. Викладала також ораторське мистецтво для майбутніх учителів. Співпрацювала зі школою журналістики. оТам навчала мовознавчих предметів, які скеровані на навчання майбутніх журналістів і підготовку їх до роботи з мовою, тобто до вміння редагувати і виправляти текст, використовуючи можливості нашої мови у своїй праці. Перед приїздом до Кам’янця-Подільського, виконувала обов’язки директора Торуньського Загальноосвітнього ліцею для Дорослих та Шкіл Поліцеальних. Також, була вчителем в цьому ж ліцеї.

  • Є якась різниця між польськими та українськими студентами?

Перш за все, українські студенти молодші, ніж польські. Бо коли українці вступають на навчання до ВУЗів, мають лише 17 років. У нас це етап вищої школи. На цьому рівні життєві плани можуть бути ще не до кінця зрозумілі, студенти можуть вагатися у виборі, а може, інколи, сумніватися чи напевно вибір професії був слушним. До деяких рішень просто треба дорости емоціонально. Український студент ІІІ курсу є у віці польського шкільного випускника, який тільки здає екзамен зрілості та вступає ВУЗу.

  • Отже, тут Ви наче працюєте в школі. Ще й той дзвінок на пари. Знаю, що в польських університетах такого нема.

У польських університетах дзвінків немає. Там заняття тривають 90 хвилин без перерви. Якщо викладач на парі помічає, що студенти втомлюються, то сам вирішує, чи робити п’ятихвилинну перерву в цей момент, чи ні. І робить її для кращого перебігу пари; але дзвінків не маємо і зазвичай перерв не робимо.

  • Як Ви бачите майбутнє української освіти?

Я перебуваю тут ще занадто малий відрізок часу, щоб судити і робити висновки. До цієї теми можемо повернутися під кінець мого перебування в Україні, тобто у червні, коли буду мати образ цілого року проведеного тут. Зараз ще рано пророкувати, ділитися враженнями, бо вони можуть бути надто поспішними.

  • Чим відрізняється атмосфера праці в Україньському університеті і польських? Може, відносини між людьми?

Атмосферу створюють люди. То, що мене дуже приємно вразило в Україні одразу після приїзду, це сердечність мешканців Кам’янця. Те, що ви такі милі, дружні, відкриті, приязні у відносинах у повсякденному житті. Не можу сказати, що є якісь вражаючі відмінності, бо це означає заглиблювалася б у психологію іншої людини, працівника. Якщо людина має у собі внутрішнє тепло, емпатію, розуміння, то атмосфера завжди буде чудова і країна, тобто місце в якому знаходимося, немає значення для її створення.

  • Чи існують у Польщі проблеми з влаштуванням на роботу студентів після закінчення університетів?

Так, існують. Молодь закінчує університети, інколи, навіть, два факультети і змушені боротися з проблемами влаштування на роботу. Робота є, але, перш за все, робота фізична. Таким чином, молоді люди, освічені, шукають роботу і часто, шукаючи, виїжджають.

  • Куди саме виїжджають найчастіше?

Іноді, в інше місто. Хтось переїздить з Півночі на Південь і навпаки. Є і такі, що виїжджають за кордон у пошуках праці. Наразі, серед поляків найпопулярніші три країни: Велика Британія, Ірландія і Норвегія.

Що Ви хотіли би побажати працівникам і студентам університету ім. І. Огінка з нагоди дня століття нашого університету?

Бажаю вам, щоб ніколи не бракувало молоді, які, по закінченню попереднього етапу освіти, бажають покращувати свою кваліфікацію, здобуваючи нові знання, вдосконалюючи вміння. Бажаю витривалості, терпеливості і незгасаючого запалу, щоб навчатися, вчити і виховувати!

 Катерина Дем’ян, студентка 4 курсу факультету іноземної філології