Текст: Ольга Фортельна

Осіння погода сипала дощем і променями для рум’яності, а К-ПНУ – незвичайними зустрічами. 21 вересня студенти філологи вітали у наших стінах літературного критика, літературознавця, автора сценаріїв, колишнього викладача Києво-Могилянської академії та політика… Одним словом, у цієї особи регалій доволі багато, а ім’я одне – Володимир Євгенович Панченко. До Кам’янця він завітав у ролі дослідника, якого запросили на культурно-мистецький форум «Кам’яний острів». У такій ж іпостасі був представлений перед студентами та викладачами нашого вузу. Дослідник витупив з лекцією-порадою, як стати хорошим науковцем.

• Філологи – народ бувалий, тому перша порада для вас – ніколи не закохуйтеся у об’єкт власного дослідження. Любов – сліпа. Ви тоді припиняєте бачити недоліки у постаті, яку вивчаєте. І перетворюєтеся з дослідника у сектанта.

Володимир Євгенович здобрив це правило яскравими прикладами з життя Т. Шевченка, А. Міцкевича. Розповів про незвичайний потяг О. Пушкіна до гарних, але чужих вагітних жінок. Поміж цим згадав власну книгу «Кільця на древі», у якій він зібрав чимало цікавих літературних розвідок про визначних постатей минулого та сучасності. В контексті розмови визначив основні тенденції сучасної літератури – надмірна тяга до героїзації власної особистості. І згадав про тих, хто іде наперекір цим віянням. У списку таких Ю. Андрухович, який в свій час написав цілий роман на основі спогадів про його ненароджену співпрацю з КГБ.

• Друге правило – не спрощуйте складне, як це люблять робити учні в школі. Деколи все варто зрозуміти і подати таким, яким воно є.

Науковець зачепив тему життя та творчості Лесі Українки. Розкрив феноменальний факт про те, що її драматична поема «Руфін і Прісціла» – є однією з перших європейських антиутопій. Володимир Панченко присудив Українці дар трагічного пророкування, назвав її Кассандрою нашого часу.

• Можливості з’являються тільки тоді коли є бажання, а не навпаки.

Цю фразу він підтвердив чималою кількістю прикладів із власного життя. У 1992 році Володимир Євгенович став депутатом першого скликання. Він написав закон України «Про культуру», який діяв протягом двох років, а потім був замінений іншим. З політиком покінчив, бо йому не сподобалося наївне, і певною мірою байдуже ставлення колег по мандату до ситуації в країні.

Панченко написав з десяток сценаріїв до різних фільмів, серед них картини про Є. Чикаленка, С. Кленовського та В. Винниченка. Кінострічку про останнього знімали у Франції.  Літературознавець розповів про віднайдений будинок закордоном Володимира Винниченка. Його літературній команді вдалося перевезти до України багато речей з особистого кабінету письменника. Панченко назвав Винниченка – містером-парадоксом. Згадав про його ідеї «третього» комунізму. Назвав «бунтарем, який був проти старосвітських традицій, проте тягнув за собою хвоста ящірки, сплетеного з цих самих «древніх» принципів».

• Навчання – це дорога з двостороннім рухом. Навчаючи ми навчаємось. Тривалий час я працював у Києво-Могилянській академії. Це вуз, у якому панує дух розуміння і свободи у виборі предметів та стосунках між викладачами та студентами.

Літературний критик сказав, що покинув викладацьку діяльність через те, що хотів зайнятися власними розвідками та дати дорогу молодим викладачам та дослідникам. Назвав роботу літературознавця – павутиною, яку плете у куточку непомічений ніким павук.

Різношарові розповіді викликали у аудиторію ланцюгову реакцію, яка виплюснулася у формі коротких записок з питаннями. Студенти цікавилися викладацькою, політичною, творчою діяльністю Володимира Панченка. У відповідь дослідник яскраво розповідав про своє та чуже життя. Сипав барвистими метафорами та фразами. Розкривав, ніби по-секрету, погляди на ті чи інші буденні явища. Врешті-решт, свою неординарну лекцію завершив поезією Ліни Костенко «Кольорові миші». Зачитуючи вірша, Володимир Євгенович запитав у студентів, ким би вони хотіли стати: кольоровим котом чи сірими літерами. А що б обрали ви?