Категорія: Поезія

Світ поетичного слова

У цей складний для всієї України час студенти К-ПНУ підтримують бойовий дух і вірять у наші Збройні Сили України, у те , що скоро настане Мир та Спокій у нашій Славній Україні!

У рубриці «Світ поетичного слова» презентуємо поезії Тараса Маховського, студента 1 курсу спеціальності «Середня освіта (Історія та правознавство)»

* * * * *

Прийшли окупанти, почали стріляти,

Та нас не сполохаєш залізним дощем,

Зберемо волю в кулак щоб відсіч дати,

Бо крах москалям із їх кораблем.

Читати далі

Світ поетичного слова

Сьогодні в рубриці “Світ поетичного слова” поезії випускниці факультету української філології та журналістики Лілії Пивоварчук і доцента кафедри журналістики Оксани Почапської.

 

Лілія Надвідна, випускниця факультету української філології та журналістики

***

Намалюю щастя матовий,

Додам пензлем краплю брунатності,

Відшліфую всі гострі кутики,

Перекреслю забуті анафеми.

 

Читати далі

Світ поетичного слова

Поезії студентів К-ПНУ в рубриці “Світ поетичного слова”.

Юлія Коробчук, магістрантка 1 курсу факультету української філології та журналістики

***

Хіба без мови в світі я людина?

Губилась, мово рідна, ти в віках,

Як довго ти пригнічена мовчала.

Долала труднощі і нищила той страх,

Молитвою від себе тугу відганяла.

 

Не раз душили, мучили, топтали,

Щоб довести усім: тебе нема.

Та мужньо ти і гідно відстояла

Крізь відгомін століть свої права.

 

Хіба без мови в світі я людина?

Вслухаюсь в цю далеку тишину.

Та точно знаю, поки є моя країна

До смерті шануватиму її одну.

 

Та поки ще жива вкраїнська мова,

Не зникне, не зневіриться народ.

У ній залишиться ота першооснова,

Що нас рятує у часи важких незгод.

 

У мові вдача й українська сила,

І згадок предків незліченні сторінки,

Які в Шевченкових рядках колись зміцніли,

Щоб стати нашим оберегом на віки.

 

Олександра Данчук, студентка 1 курсу природничо-економічного факультету

* * * * *

Поміж мудрих засніжених сосен

З тобою ми йшли, мов чужі.

Вигравав кришталево наш кожен

Крок на сніжнім, сумнім полотні.

 

Може, холод здолав моє тіло?

(Уявлялись обійми палкі).

Погляд твій своїм порухом вмілим

Руйнував сподівання крихкі.

 

Не зійдуться шляхи наші, знаю,

І не буде рука у руці…

Я схиляюсь в задумі печально,

Ти ж прискорив свій ритм у ході.

 

Кожен знайде своє – закон долі,

Хоч на все у нас різні смаки.

І під затишним куполом хвої

Перетнуться чиїсь ще шляхи.

Читати далі

Світ поетичного слова

Сьогодні в рубриці “Світ поетичного слова”  поезії Оксани Почапської, доцента кафедри журналістики

***

А день, наче скалка в совиному оці, –

Глибоко і гостро… Чеканять світи

Розмінні слова… І на кожному кроці –

Чіткіше… Чіткіше… Дійти… Дійти…

І світ, наче свист, що іще до прильоту, –

Пригнися! Летить! … На “чотири, п’ять, нуль…”

І ми біжимо… Заганяємось… Хто ти?

Читати далі

Світ поетичного слова

Ми продовжуємо знайомити Вас із  молодими поетками, студентами нашого вишу, в рубриці “Світ поетичного слова”.

Юлія Коробчук, магістрантка 1 курсу факультету української філології та журналістики

 

Я в рідний край думками повертаюсь

Я в рідний край думками повертаюсь

І відчуваю вранішню росу.

Та знову зрозуміти намагаюсь,

Чи ще побачу десь таку красу.

 

До тебе повертаюсь, моя мамо,

Щоб обійняти, як було колись,

Пройти дощі, всі грози і тумани,

Що по душі із сумом розлились.

 

І знову час збігає непомітно…

Коли тривога серце полонить,

Я мамин усміх згадую привітний,

Ласкаве слово, що, як пісня все бринить.

 

Куди б мене ще не занесла доля,

Я знаю найсильніший оберіг –

Молитва мами, її тихе слово,

Що кличе знов мене на батьківський поріг.

* * *

Лунає в слові «мова» щось святе…

Лунає в слові «мова» щось святе,

В нім простота і урочисті ноти.

Ми мову любимо насамперед за те,

Що нам вона дає нові висоти.

 

Крізь темряву й густі тумани,

Крізь довгий дзвін тисячоліть

Для нас лишилась мова вічним храмом,

Духовним захистом в моменти лихоліть.

 

У кожнім слові – і любов, і промінь світла,

Безжурні миті й не одна сльоза з лиця.

Щасливі ми, що наша мова рідна

І до сьогодні всі об’єднує серця.

 

Її плекали й цінували, як перлину,

Щоб врятувати і від гніту вберегти.

І мову нашу й нашу Україну

Не вдасться ворогам перемогти.

 

Олександра Данчук, студентка 1 курсу природничого факультету

Чи чуєш…

Чи чуєш, друже, ти живий ще там,

В той час як ніздрі осінь нам лоскоче?

Новим чи не віддався почуттям,

Чи за минулим серце не стукоче?

 

Листопад тихо йде за небокрай,

Залишив листя – спогадів скелети.

Тепла від нових вражень не чекай:

Душа давно поринула в замети.

 

Чи чуєш: вітер вже сумний куплет

Про час забутий награва журливо?

Чи бачиш, як в пошані свій кашкет

Скида перед морозом все непевно?

 

Між нами – кілометри, цілий світ…

Так близько і водночас так далеко.

Хай вітер передасть тобі привіт:

“Без тебе, друже, так мені нелегко”.

 

Хай перший сніг заполонить усе,

І рік, немов пісок, крізь пальці, сплине.

Не знаю, друже, хто мені ти вже,

Та впевнена: мене ти не покинеш!

Пісня затишку

У шибку стукає осінній дощ,

Так проситься на мить у дім погрітись.

А Вересень біжить волоссям сторч…

Якби ж він міг назавжди залишитись!

 

На мокрому склепінні парасоль

Злилося в поцілунку жовте листя.

А чайник заспівав вже сі-бемоль –

За теплим чаєм долі дві зійшлися.

 

Кремсають лячно небо ластівки.

Хоч встигнуть би дістатися додому!

Життя підводимо ми підсумки

Під вічний цокіт друга-метронома.

 

Хай дощ хоч весь до краплі випада,

Багаж дерева скинуть свій змертвілий,

За чаєм дали волю почуттям,

Тягар думок скидаєм обважнілий.

 

У шибку стукає осінній дощ…

Зриває вітер вже листки останні.

Ми випускаєм із своїх пригорщ

Тепло сердець в минуле невблаганне…

Світ поетичного слова

Поезія… Що це? Натхнення, необхідне кожному з нас, настрій, який хочеться виразити словами, потреба сьогодення, що проситься в рядок?… А може, це стан душі, чи розмаїття почуттів, які переповнюють наше єство й жадають вилитися на папері мелодією звуків?

У новій рубриці «Світ поетичного слова» ми публікуватимемо авторські поезії викладачів, студентів, працівників та випускників вишу.

Юлія Типусяк, магістрантка 1 курсу факультету української філології та журналістики

* * *

Моя карамельноока, кучерява осінь

Здіймає пожовкле листя й лізе, куди не просять.

Вповзає в мої легені п’янким і терпким ароматом

Своїх перестиглих яблук і грон винограду.

Хода в неї непомітна, тихесенько човгають капці,

Й під носа вона щось бурмоче, неначе столітня бабця.

Її золотава світлість танцює з холодним вітром,

Вмивається грозами-зливами, сміється щедрим сміхом.

І їй, усіма оспіваній, одягнутій в жовте листя,

Так добре блукати в садах імлистих,

Мого серця торкатися холодними пальцями,

Мрійливо кружляти туманними вальсами.

Читати далі

Вітаємо переможців конкурсу авторської поезії «Зігрійся словом»!

На базі факультету української філології та журналістики відбувся конкурс авторської поезії «Зігрійся словом», присвячений Дню української писемності та мови. В авторських читаннях узяли участь студенти різних факультетів. Журі конкурсу, до складу якого увійшли студенти 3 – 6 курсів, оцінювало учасників за такими категоріями: «Художність поезії», «Декламування», «Монтаж/обробка відео» та «Кількість уподобань на фейсбуці».
За результатами оцінювання переможцями конкурсу стали:
1 місце – Вікторія Крива, студентка 4 курсу факультету української філології та журналістики (поезія «Розвію думки стривожені над містом…», 148 балів);
2 місце – Лілія Корчова, студентка 1 курсу факультету української філології та журналістики (поезія «Вишивала мати рушники крилаті…», 143 бали);
3 місце – Олександра Крилова, студентка 2 курсу магістратури педагогічного факультету (поезія «І ось ти стоїш у самотньому місті…», 140 балів).
Усім молодим поеткам дякуємо за участь та бажаємо подальших творчих успіхів!

Читати далі

Очікування і сподівання…

Цієї весни поезія не в моді.
Фільми, пісні і навіть мелодії
Застигли в очікуванні, у сподіванні:
Чи буде небо, чи буде весна рання?
Цієї весни квіти невдалі.
Пости в інтернеті, цитати бездарні.
Поради й претензії недолугі.
Куди ж ви скотилися, люди?
Одні пруться в пекло, інші – в підвали…
Чи, може, це Майя нам обіцяли?
Спустілі околиці, страх і питання
Хто буде наступним, хто буде останнім?
Весни цього року, певно, не буде.
Хіба до весни покаліченим людям?
Небо, блакить і трошки дощів…
Не до поезії, не до віршів.

Даша Бановська, студентка IV курсу

факультету української філології та журналістики