Редакція нашого університетського часопису завжди відкрита для молодих та креативних дописувачів. Останнім часом до випуску газети долучається все більше і більше студентів, які навчаються на спеціальності “Журналістика”.  Катерина Костецька, студентка V курсу факультету української філології та журналістики проявила себе як справжній фахівець своєї справи. Молода, цікава, енергійна людина, у якої маса цікавих ідей та пропозицій сьогодні  розповість про всі тонкощі своєї майбутньої професії. 

– Катерино, ти вже майже випускниця нашого вишу. Чи не жалкуєш, що обрала спеціальність «Журналістика»?

– Ні. Я ще з 9 класу планувала стати журналістом або юристом. Батьки висловили свою думку: «Юрист – то не наше». Також на остаточний вибір спеціальності вплинуло те, що ще в школі я з легкістю писала твори для себе і однокласників, дуже часто виступала на публічних заходах. Мені ще тоді здавалося, щоб стати журналістом треба вміти гарно говорити та триматися на публіці. Тому вважаю, що журналістика – це моє. За 5 років було і багато негативного досвіду, пов`язаного з майбутньою професією, але при цьому я можу впевнено сказати, що без журналістики я вже нікуди.

– Що стало остаточним поштовхом для обрати професії?

– Напевно, порада батьків. Вони підтримали мій вибір, мою думку і допомогли обрати хороший університет. Підтримка та розуміння рідних стали вирішальними у виборі моєї професії.

– Яким одним словом ти охарактеризуєш свою професію?

– Життя. Якщо точніше – моє життя.

– Де ти черпаєш натхнення для нових публікацій?

– Для мене самої це таємниця. Інколи можу йти по вулиці й занотовувати щось. Часто наштовхує якась подія, переживання людей. Нас за 5 років вже навчили бути в центрі всіх подій. Також чимало цікавих тем можна почерпнути із спілкування з різними людьми.

– Чи виникали в тебе труднощі під час навчання і які саме?

– Цей аспект можна розділити на два етапи: теоретичний і практичний. Теорія дається мені дуже легко. Майже з першого слова все засвоюю. Щодо практичної сторони, то мені дуже важко давалися аналітичні жанри. Але з часом я і з цим справилася.

– У майбутньому ти бачиш себе тільки журналістом чи розглядаєш ще якісь варіанти?

– У моєму майбутньому будуть дві паралелі: викладач і журналіст. Планую вступати в аспірантуру. Надіюся, що мені вдасться реалізувати цю мрію. Я вже працюю позаштатним кореспондентом у міській газеті. Тобто, вже вступила на цей практичний шлях.

– Якими якостями, на твою думку, повинен володіти журналіст?

– Упродовж 5 років кожної пари ми це обговорюємо. На першому курсі, в першу чергу, я б назвала креативність, постійний творчий пошук. Зараз у мене інша думка. Усе залежить від ситуації. Журналіст повинен обирати різноманітні теми. Висвітлювати не лише політику, культуру чи економіку, а й соціальні аспекти. Журналіст обов`язково повинен бути комунікабельним. Спілкування з людьми дуже багато дає для медійника. І, звичайно, інтуїтивність і ситуативність відіграють не останню роль.

– Які проблеми виникали під час проходження практики?

– Тричі я проходила практику в газеті і двічі – на телебаченні. З газетами все трохи простіше, специфіку роботи я добре опанувала в університеті. Велике значення має місцевість, у якій проходиш практику. Регіональна журналістика спрямована безпосередньо на події міста. Практику на телебаченні я проходила у Вінниці на регіональному телебаченні та в Києві на «СТБ». Я зіткнулася не з проблемами, а нестачею певного досвіду. Наприклад, коли я проходила практику на «СТБ», мене запитали про синопсис і я не знала, що це, бо на першому курсі ми ще цього не вчили. І лише через 4 роки ми це проходили в університеті за програмою.

– Чи допомагають викладачі кафедри журналістики спрямувати студентів у правильне русло?

– Однозначно. Є викладачі, які допомагають і підтримують. Почапська Оксана Іванівна – спеціаліст з великою літери. Також неабияк допомагають Тімофеєєв Андрій Валерійович, Шевчук В’ячеслав Володимирович та завідувач кафедри Волковинський Олександр Сергійович. Вони повідомляють нам про різні тренінги, конференції, конкурси, які ми маємо змогу відвідувати та бути у курсі подій.

– Який найяскравіший спогад за роки навчання?

– Святкування екватора. Ми ніколи не могли зібратися всією групою, а на екваторі нам це вдалося. Ми купили ватман, фарби і залишили відбитки своїх рук. Ми перетворили наше свято на маленький концерт.

– Яка твоя найзаповітніша мрія?

– Вийти заміж (посміхається). Дуже хочу реалізуватися, щоб усі роки навчання не були марними. Хочу стати корисною суспільству своєю роботою.

– Якою ти бачиш нашу країну в найближчі роки?

– Я сподіваюся, що ми зможемо вийти із цього цивілізаційного розлому. Страшно спостерігати за останніми подіями, але надіюся, що знайдуться свідомі керівники, які покращать наше життя.

– Що ти побажаєш абітурієнтам, які хочуть вступити на спеціальність «Журналістика»?

– Не боятися, розвиватися, читати, спілкуватися з людьми та працювати над собою – це основа будь-якого навчання.

Розмовляла Лілія Надвідна, кореспондент газети.
Світлини Христини Руссу