Коли людина знає своє діло – це результат наполегливої праці. Але, коли вона ще й здатна передати ці знання – це вершина, Еверест інтелектуальної роботи. І поки сам ти не стоятимеш за кафедрою у ролі лектора, то справді важко зрозуміти усю цю специфіку, усю цю абсолютно не перебільшену титанічну працю викладача.

Скільки років не минуло б, викладацький фах залишатиметься очільником списку найбільш наполегливих, відчайдушних та благородних професій. Такого принципу дотримуються люди, які це насправді усвідомлюють та прагнуть донести решті.

Куратори академічних груп факультету української філології та журналістики 10 листопада організували зустріч із викладачами, які за певних причин покинули викладацьку справу в К-ПНУ або тимчасово її призупинили. Тема зустрічі була однозначною: спілкування молодого покоління із людьми, які багато чого побачили за життя, хоч усі свої свідомі роки й присвятили науковій діяльності та вчителюванню.

Жвава, абсолютно не схожа на нудні лекції, зустріч. Дівчата та хлопці співали українських пісень, декламували вірші. Та найбільше аудиторії сподобалася презентація, що складалася зі світлин, на яких були зображені викладачі. Ще такими ми їх ще не бачили! Молоді, активні, перспективні люди із цікавими як для сьогодні зачісками типу «а-ля 80-ті». Студенти були у захваті. Бо де б ми ще побачили викладачів нашого вишу такими?

Кожен запрошений гість доклав у свій час тонну зусиль, щоб зробити навчання в університеті таким, яке воно є сьогодні. Розповідали цікаві, кумедні історії із життя. І саме в цей момент бар’єр «викладач\студент» було знято.

Дізнатися про людину щось нове завжди цікаво. Не кажучи вже про те, якщо це викладач. Неформальність, щирість та безпосередність – три ключові слова, що охарактеризують цю зустріч. Сподіваємося, не останню!

Іванна Шептицька, студентка VІ курсу факультету
української філології та журналістики
(спеціальність “Журналістика”), кореспондент газети