“Methodologies in American Studies” – саме така назва була обрана керівниками PAAS (Polish Association for American Studies) для цьогорічного наукового форуму, проведеного на базі Центру американських студій (American Studies Centre) Варшавського університету. Оскільки захід фінансувався посольством США у Республіці Польща, для отримання гранту потрібно було так обґрунтувати мету своєї участі, щоб довести кореляцію власних наукових пошуків із тематикою форуму. Крім того, кількість учасників була обмежена (30 осіб) і перевага надавалася претендентам із східноєвропейських країн. Оргкомітет працював дуже оперативно: через кілька днів після того, як я надіслала CV і Statement of purpose, отримала позитивний висновок і запрошення для візи.

Я вперше брала участь у форматі workshop, тому поїздка видавалась дуже цікавою. Новим і незвичним було те, що усім запрошеним учасникам лектори розіслали домашнє завдання: до кожної запланованої сесії ми повинні були опрацювати певну кількість текстів (по 3-5 статей, fiction та non-fiction, від 15 до 400 сторінок кожна), подивитись відео (інтерв’ю і фільм). Звичайно, найцікавіше було брати участь у тих дискусіях, що входять до моїх наукових інтересів, зокрема, з інтерпретації тексту (Анета Дибска майстерно продемонструвала розкодування смислу вербального знака в структурі наратива, що ми теж практикуємо на заняттях з лінгвістики тексту), лінгвокраїнознавства (історія культури матеріального збагачення американців), феміністського активізму й гендерології (професор Агнєшка Граф підкреслила, що вона не лише feminist scholar, а й feminist activist). Інтенсивність і насиченість роботи форму засвідчує хоча б те, що упродовж двох днів ми відвідали 8 сесій по 2 год. кожна, які проводили науковці з Польщі й США. Однак мене защораз приємно вражають поляки: їх професійний рівень (дві години безперервного представлення матеріалу перед аудиторією без жодного папірця-підказки, з оперуванням численними датами, іменами, назвами тощо), володіння англійською мовою (іноді лише прізвище видає а non-native speaker), а найголовніше – висловлення власного бачення проблеми, – це те, що захоплює більше, ніж інтерактивні дошки, функціональні сучасні меблі, й те, що привертає студентів саме до особистості викладача й відволікає їх від бажання чатити в соцмережах на суперових гаджетах під час занять.

І лектори, і слухачі форуму цікавились подіями в Україні. Вони тверезо оцінюють Росію-агресора, співчувають родинам загиблих героїв-українців, бажають нам миру й розвитку. Портрет же прогресивного польського професора й загалом громадянина можна скласти із окремих штрихів, як, наприклад, із такого. Подивившись на мій бедж, Анета Дибска (орієнтовно моя ровесниця) запитала: “Alla? Is your name Alla? Like Alla Pugachova? There was such a singer in the Soviet Union, my mother told me about her. Is she still alive?” Коли ж я відповіла, що вона не тільки жива, а ще й молода мати, її здивуванню не було меж. А пояснюється це просто: для поляків Совєцький Союз уже давно не alive, як і мертве все, що з ним пов’язане. Вони дуже швидко позбулись цього минулого, яке не обтяжує їх шлях у майбутнє. Приклад, вартий наслідування.

А.А.Марчишина, доцент
кафедри англійської мови