Тетяна Бобрик – випускниця факультету української філології та журналістики 2020 року, журналістка, сценаристка, редакторка, авторка й розробниця телепрограми «БобрикТУТ!» на «Першому Подільському».
Студентські роки незабутні. Чи не так? Чим вони найбільше запам’яталися вам?
Так, студентські роки – один із найкращих періодів у житті кожної людини. Шкода, що на безтурботність того часу ми звертаємо увагу лише потім, коли з’являється багато невирішених справ та коли за їх виконання треба нести особливу відповідальність.
Насамперед вони запам’яталися безліччю нових і цікавих знайомств. Звісно ж, гуртожитськими буднями. А ще, окрім цього, навчанням та активним життям у стінах університету і за його межами. Саме тут я почала грати в КВК у команді «Фокс-ПП» , згодом – брати участь у «Лізі сміху».
Тетяно, з-поміж сотень різних професій ви обрали журналістику. Чому саме цей фах і що спонукало вас стати студенткою К–ПНУ?
Бути журналісткою я хотіла ще в шкільному віці. Саме в дитинстві з гребінцем в руках (це був уявний мікрофон) перед дзеркалом бачила себе лише журналісткою, котра веде прямий ефір із місця події. І коли постало питання щодо вибору професії, то ніяких інших спеціальностей, окрім журналістики, я навіть не розглядала. А місто Кам’янець-Подільський завжди приваблювало мене своєю красою, історією, архітектурою та величчю. Та й батьківський дім був неподалік, а в 17 років це дуже важливий аргумент.
Навчаючись на факультеті української філології та журналістики, ви вивчали чимало предметів. Які з них знадобилися вам на практиці? А які, на вашу думку, потребують більш детального вивчення?
Як на мене,то нині потрібно якомога більше практикувати,. Кожен предмет, безперечно, по-особливому важливий. І знання, отримані в Кам’янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка, часто допомагають мені під час робочого процесу вирішувати професійні проблеми.
Сьогодні ви працюєте журналісткою на одному з обласних телеканалів – «Першому Подільському». З якими труднощами ви зіткнулися на посаді журналіста?
Перед журналістською діяльністю я два роки працювала в органах виконавчої влади. Та згодом зрозуміла, що це хоч і цікава, але для мене особисто надто вузька спеціалізація. Тоді мені хотілося чогось масштабнішого та яскравішого.
Реалізувати себе допомогла саме телевізійна журналістика на каналі «Перший Подільський». Саме тут вдалося здійснити творчі задуми, які вже давно визрівали в голові, їх тільки треба було втілити у життя.
Досвід роботи у вас чималий. А в яких проєктах ви ще брали участь? Можливо, створювали власні?
Загалом працюю над створенням новинних сюжетів. Окремим авторським проєктом є програма «БобрикТУТ!», лейтмотивом якої є відвідування різноманітних фестивалів, концертів, вечірок, спілкування з відомими та цікавими людьми. А завдяки операторським вмінням через камеру передається вся атмосфера спілкування, емоції, враження. Отже, ми намагаємося створювати новий, сучасний, цікаво-пізнавальний контент.
Ваша робота часто є ненормованою та виснажливою. Як відновлюєте сили і звідки черпаєте енергію та натхнення?
Коли робота в задоволення, вона не може втомлювати. Наприклад, програму «БобрикТУТ!» зазвичай знімаємо вихідними днями. Перевага такої роботи в тому, що тобі вдається активно провести час на якомусь заході, познайомитися з цікавими людьми, відзняти емоційно-драйвову програму.
Енергію та натхнення найбільше черпаю від людей, котрі мене оточують. Стараюся, щоб поряд були позитивні люди, від спілкування з якими отримуєш лише гарні емоції.
Чи трапляються якісь непередбачувані ситуації (курйози) під час знімання прямих ефірів, адже багато хто думає, що працювати журналістом – це безтурботно й легко.
Прямий ефір справді дуже непередбачуваний, але, мабуть, тим і цікавий. Найбільше запам’яталося, коли під час мітингу в Києві чоловік облився бензином та підпалив себе на моїх очах! На такий «екшен» ми з оператором не сподівалися. Потрібно було адекватно відреагувати на ситуацію. Наче вдалося (ніяковіє). Такі моменти вчать імпровізувати та швидко реагувати на несподіванки.
Курйозні моменти трапляються й під час спілкування із зірками, котрі ніби спершу є «неприступними», а насправді – прості і приємні люди. Таке спілкування також запам’ятовується.
А чи знаходите час, щоб, окрім телевізійної журналістики, творити й щось для душі – писати вірші чи прозу?
Раніше подобалося писати поезію. Мої збірки та вірші виходили друком у періодичних виданнях. У майбутньому хотілося б і власну збірку опублікувати, але поки пишу для себе, інколи – для поціновувачів в інстаграмі. Зараз мені цього достатньо.
Скажіть, будь ласка, в чому секрет вашого успіху? Що порадите журналістам-початківцям або тим, хто ще вагається у виборі майбутньої професії?
На мою думку, успіх залежить від того, яку мету перед собою ставить людина. Добре, коли вона чітка і ти не «розпорошуєшся» на безліч непотрібних справ. Як правило, це приходить з досвідом, із невдачами та перемогами, саме тоді ти розумієш, що справді для тебе є важливим. Можливо, дещо по-філософському звучить, але мені такі думки допомагають.
Ваші побажання рідній alma mater
Процвітання, звісно ж, успішних і вдячних студентів, котрі гідно носитимуть звання випускника К-ПНУ імені Івана Огієнка!
Ірина Піць, студентка 4 курсу, факультету української філології та журналістики