Поезія… Що це? Натхнення, необхідне кожному з нас, настрій, який хочеться виразити словами, потреба сьогодення, що проситься в рядок?… А може, це стан душі, чи розмаїття почуттів, які переповнюють наше єство й жадають вилитися на папері мелодією звуків?
У новій рубриці «Світ поетичного слова» ми публікуватимемо авторські поезії викладачів, студентів, працівників та випускників вишу.
Юлія Типусяк, магістрантка 1 курсу факультету української філології та журналістики
* * *
Моя карамельноока, кучерява осінь
Здіймає пожовкле листя й лізе, куди не просять.
Вповзає в мої легені п’янким і терпким ароматом
Своїх перестиглих яблук і грон винограду.
Хода в неї непомітна, тихесенько човгають капці,
Й під носа вона щось бурмоче, неначе столітня бабця.
Її золотава світлість танцює з холодним вітром,
Вмивається грозами-зливами, сміється щедрим сміхом.
І їй, усіма оспіваній, одягнутій в жовте листя,
Так добре блукати в садах імлистих,
Мого серця торкатися холодними пальцями,
Мрійливо кружляти туманними вальсами.
Вікторія Крива, студентка 4 курсу факультету української філології та журналістики
****
Розвію думки, стривожені над містом,
залишу тут душі напругу,
наповню серце чистим змістом,
впаду в обійми старому другу.
Поїду до нього дешевим плацкартом,
там така атмосфера, що хоч знімай на плівку,
і з притаманним юності азартом
спонтанно вирушу в мандрівку.
Він зустріне холодом ранкового вокзалу,
байдужістю людей у шумному метро…
Ні, ні, в ньому немає мого ідеалу,
однак єднає нас таємниця про любов.
****