Кожного року в Україні вшановують пам’ять за загиблими від штучного голоду, організованого радянською владою в XX столітті.

Згадувати жертв голодомору на офіційному рівні вперше запропонував своїм указом другий президент України Леонід Кучма в листопаді 1998 року. Називалася жалобна дата Днем пам’яті жертв Голодомору. 2000 року назву було змінено на День пам’яті жертв Голодомору та політичних репресій. Указом третього президента Віктора Ющенка від 21 травня 2007 року він став називатися День пам’яті жертв голодоморів.

На підставі президентських указів День пам’яті жертв голодоморів відзначається щорічно в четверту суботу листопада. Отже, цьогоріч пам’ять за загиблими від штучного голоду Україна вшановуватиме 28 листопада.

У XX сторіччі українці пережили три голодомори: 1921–1923, 1932–1933 і голод 1946–1947 років. Утім, серед найбільш трагічних сторінок історії українського народу особливо сумне місце займає Голодомор 1932–1933 років, який став найстрашнішим злочином Сталіна і його найближчих опричників. Постанова Політбюро ЦК КП(б)У «Про заходи по посиленню хлібозаготівель» від 18 листопада 1932 року та Постанова Раднаркому УРСР «Про заходи до посилення хлібозаготівель» від 20 листопада 1932 року поклали край будь-якій грі в дипломатію. За своїм цинізмом і жорстокістю їм важко знайти аналоги у світовій практиці. Це справжні документи геноциду, які не мають нічого спільного з економічною діяльністю. У них все поза економікою, всі заходи, спрямовані на викачку хліба з українського села, спираються на механізм терору, репресій, страху.

Ворогом номер один для Сталіна та його оточення був не тільки український селянин, чи український інтелігент, ворогом була Україна. Чому саме Україна? Тому, що на її території проживало більше населення, ніж в інших, разом узятих республіках колишнього “радянського союзу”. Для України уроки Центральної Ради, уроки гетьманщини, спільної боротьби селян за свої права не минули безслідно. В Україні до 1933 року були створені й існували національні державні організації, набула значного розвитку культура, поширилася сфера вживання української мови на пролетаріат та на органи державного управління. Для того щоб перетворити СРСР у сталінську імперію, потрібно було зламати Україну. Це Сталін здійснив шляхом організації голодомору. За різними даними, в 1932–1933 роках від голоду загинуло від 4,5 до 10 мільйонів людей.

Сьогодні ми вже знаємо: Голодомор був наперед спланований, штучно організований. Це був геноцид. Вбивали цілий народ. Народ, котрий ніколи нікого не гнобив, зроду-віку займався хліборобством, мав лагідну душу, найзадушевнішу у світі пісню. Впродовж десятиліть Голодомор в радянській Україні замовчувався. Дослідження цієї трагедії розпочалися лише наприкінці 80-х років минулого століття. Нині в Україні Голодомор 1932–1933 років розцінюється як акт геноциду українського народу, здійснений урядом СРСР шляхом організації штучного масового голоду, який призвів до багатомільйонних людських жертв у сільській місцевості на території Української РСР. У листопаді 2006 року Верховна Рада України визнала Голодомор 1932–1933 років геноцидом українського народу.

У День пам’яті жертв голодоморів українців закликають вшанувати заморених голодом хвилиною мовчання чи молитвою, запалити свічку пам’яті на вікнах або біля меморіалів Голодомору та відвідати поминальне богослужіння і згадати вбитих тоталітарним режимом людей.

Цьогоріч працівники читального залу педагогічного факультету Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка долучилися до висвітлення пам’яті жертв голодомору, а саме: підготували виставку-реквієм «Голодомор в Україні – незабутні сторінки історії».

Виставка складається з двох розділів: «Голодомор – вікова трагедія українського народу» та «Голодомор на Хмельниччині».

У першому розділі «Голодомор – вікова трагедія українського народу» представлені видання, в яких розповідається про основні причини, що призвели до Голодомору в Україні у 1932–1933 роках.

Особливу увагу хотілося б звернути на книгу Джеймса Мейса «Ваші мертві вибрали мене…» – перше в Україні видання основних праць відомого американського історика. Представлено практично весь творчий доробок у газеті «День» і деякі статті з інших українських видань, які вже стали невід’ємним компонентом вітчизняної журналістики, політичної культури. Це аналітичний щоденник злетів і падінь, поразок і перемог молодої української держави. Наукова рецензія Голодомору Джеймса Мейса носить яскраво виражені ознаки пошуку політичних причин цього страхітливого явища. Щодо причин, за якими радянська влада вчинила злочин проти українців, Джеймс Мейс зазначив: «Щоб централізувати повну владу в руках Сталіна, потрібно було вигубити українське селянство, українську інтелігенцію, українську мову, українську історію в розумінні народу, знищити Україну як таку. Калькуляція дуже проста і вкрай примітивна: нема народу, отже, нема окремої країни, а в результаті – нема проблем».

Другий розділ «Голодомор на Хмельниччині» присвячений пам’яті жертв голодомору в Хмельницькій області.

У науковому збірнику «Геноцид: Голодомор 1932–1933 років на Хмельниччині: причини, жертви, наслідки» опубліковано доповіді й матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, присвяченої 75-річчю Голодомору 1932–1933 рр. в Україні, і зокрема на Хмельниччині. В них розглядаються передумови штучно організованого голоду, жертви і наслідки голодомору, подаються документи і свідчення учасників трагічних подій.

У науковому виданні «Розіп’яте Голодомором Поділля: збірник документів і матеріалів про Голодомор 1932–1933 років на Хмельниччині» є документальні матеріали про політичні мотиви, причини, перебіг та наслідки голодомору. До збірника ввійшли постанови, рішення, накази, розпорядження та інші циркуляри вищих та місцевих партійних, радянських, каральних органів, господарських організацій, які засвідчують цілеспрямоване здійснення Голодомору 1932–1933 років, зокрема: документи про плани хлібозаготівель, про шляхи і механізми насильницького вилучення продовольчих ресурсів, про подолання опору селян хижацькій політиці примусової колективізації і штучного голоду на Поділлі.

Голодомор – вікова трагедія української нації. Про неї повинен знати весь світ, нинішні й прийдешні покоління.

Сьогодні треба говорити про минуле задля майбутнього. Українці вижили і не забули. Ми живемо й пам’ятаємо. Ми живемо, бо пам’ятаємо. Ця пам’ять – наш реванш за мільйони вбитих. Вона робить нас сильнішими, бо в пам’яті вони оживають і стають поруч з нами в боротьбі за краще майбуття. Нація, яка єдналася у хвилини вшанування померлих від голоду в минулому, об’єдналася, аби захистити своє майбутнє, і створила потужну армію. Скорбота за жертвами Голодомору нині дає сили захищати себе й нащадків.

Сьогодні, 28 листопада, схилімо голови й запалімо свічки пам’яті за тими, хто загинув голодною смертю, ставши жертвами репресій тоталітарного режиму. Нехай святі вогники зігріють душі невинних жертв Голодомору. Це світло очищення задля нашого майбутнього. Ми живемо. Живе наш народ. Так буде завжди, бо жива пам’ять у наших серцях…

Т. В. Сологуб, завідувач сектору читального залу

педагогічного факультету