«Close reading» – це стандартний термін із західноєвропейської літературної критики, який означає повільне, уважне, вдумливе читання; дослідження тексту крок за кроком та аналіз значень кожного образу і слова. Синонімічним до цього терміна є визначення «повільне читання» – навмисне зниження швидкості читання для того, щоб краще і глибше зрозуміти текст та отримати більш «тонке» задоволення від книги.
Досить довго в суспільній свідомості переважала негативна конотація слова «повільний». Повільну людину вважали слабкою, нерішучою. Проте останніми роками у світі набуває популярності практика «повільного руху» як культури уповільнення ритму життя. «Повільний рух» нараховує більше десятка напрямів, серед них: повільна мода – напрям протистоїть сезонній моді, масовому виробництву одягу, неетичним і неекологічним методам виробництва, непотрібному шопінгу; повільна їжа – напрям протистоїть індустрії швидкого харчування, наголошуючи на необхідності здорового харчування, збереження національних і регіональних кухонь; повільне читання – практика вдумливого читання, перечитування, аналізу прочитаного, що сприяє більш глибокому розумінню і задоволенню від читання та ін. Програмним текстом руху за сповільнення зазвичай називають книгу канадського журналіста Карла Оноре «In Praise of Slowness», яка побачила світ у 2004 р.
Чому варто звернути увагу на повільне читання і для кого воно підходить? Спробуємо відповісти в нашій рубриці. З кожним роком швидкість темпу життя зростає, ми отримуємо нові можливості, більше інформації та ресурсів. Середньостатистична людина зараз має можливість купити набагато більше речей, ніж наші бабусі-дідусі мали протягом життя. Тому вже кілька років говорять про неконтрольований шопінг. Але чи можна говорити про надмірне, неконтрольоване читання? З появою різних Інтернет-платформ, де у вільному доступі є сотні тисяч книг на будь-який смак, а у соцмережах ми бачимо безліч блогерів, що читають протягом року більше сотні книг – як тут залишитися осторонь? Хочеться прочитати все і зараз: класику, сучасну белетристику, нон-фікшн, бестселери і ще кілька творів зі списку «100 найкращих творів за версією ….». Світ сам наче підштовхує нас читати більше, але чи більше – це означає краще? Адепти «повільного руху» однозначно дадуть негативну відповідь. Із 50 книг, які ми прочитаємо протягом року, чи згадаємо ми сюжети хоча б десяти, а сторінку рецензії кількох із цих творів ми зможемо написати? У всесвітньому потоці інформації і доступності друкованого слова дуже легко втрапити в замкнуте коло «читання заради читання». Тому почасти як антимодерністський жест, а також як реакцію і протест проти поспіху, здебільшого люди обирають для себе повільне читання. Головного значення набуває думка: не скільки книг ви прочитали, а як. Тепер стає важливою ваша зосередженість на тексті, перечитування цілих абзаців, а то й розділів для того, щоб краще поринути в атмосферу книги, обдумати прочитане. Важливим також є «читацький голод», коли між книгами зумисно роблять паузи, аби потім краще поринути в нову історію. Погодьтеся, що «Улісса» Джеймса Джойса, «В пошуках утраченого часу» Марселя Пруста та «Чарівну гору» Томаса Манна не варто читати швидко і бездумно, інакше який узагалі сенс братися за подібні твори. Але підхід повільного читання застосовують не лише до високої прози, але й до будь-якого тексту. Адже, як зазначав той же Пруст, навіть на рекламній упаковці мила можна знайти важливу життєву істину. Ми в жодному разі не агітуємо уважно читати рекламні проспекти мережі супермаркетів «АТБ» в пошуках інсайтів, але підкреслюємо: вдумливе читання важливе. Зрештою не варто забувати, що читаємо ми не просто для тренування швидкості, а для того, щоб прочитане стало частиною нас самих, зробило нас кращими, більш чуйними і мудрими.
Тож у цьому дописі не буде рекомендації, який художній текст прочитати, а лише єдина порада: дозвольте собі розкіш повільного читання.
Анжела Хан, бібліотекар бібліотеки університету