Щороку, 21 лютого, увесь світ відзначає Міжнародний день рідної мови. Це свято дає можливість громадянину будь-якої країни відчути належність до своєї нації, відчути себе часткою народу, серед якого народжуєшся, зростаєш, стаєш Людиною.
Історія свята, на жаль, має трагічний початок. 21 лютого 1952 року в Бангладеші влада з нечуваною жорстокістю придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони на використання в країні бенгальської мови. Відтоді цей день у Бангладеші став днем полеглих за рідну мову. Минуло багато років, і аж у жовтні 1999 року на Тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було запроваджено Міжнародний день рідної мови.
Відзначенням цього дня ЮНЕСКО хотіло привернути увагу світової прогресивної спільноти до безправного становища багатьох поневолених народів, у яких гнобителі намагаються відібрати рідну мову. Проте саме вона є основною ознакою нації, бо формує національний менталітет, є живим свідком історії народу, зберігає його культурні здобутки, є визначальним чинником життя людини і суспільства.
В Україні це свято відзначають із 2002 року, коли задля зміцнення державотворчої функції української мови, сприяння вільному розвитку і використанню мов національних меншин Президент України підписав відповідне розпорядження «Про відзначення Міжнародного дня рідної мови». Відтоді це свято стало ще одним днем пошанування рідної мови в кожному закладі освіти, у бібліотеках, культурних центрах, просвітницьких організаціях України.
Мова – духовне багатство народу, це історія життя наших далеких предків, це наш родовід. Українською мовою розмовляли наші діди та прадіди, а матері й бабусі співали колискові. Нині українська мова – одна з найбагатших мов світу. Вона, мов неповторний самоцвіт, виграє барвами веселки, має своє звучання, свою вагомість, свою красу. Нею написані невмирущі твори Григорія Сковороди, Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Лесі Українки, Панаса Мирного, Івана Франка, Олеся Гончара, Ліни Костенко та багатьох інших. Кожен із них вніс у розвиток мови часточку свого досвіду, душі. Отже, нам є чим пишатися, кого наслідувати. Ми повинні шанувати і любити рідну мову, піклуватися про неї, захищати, розкривати для себе її велич й могутню силу, щоб зберегти її в усій чудовій красі для себе й наступних поколінь. Вашій увазі пропонуємо переглянути віртуальну виставку «НАС ЄДНАЄ РІДНА МОВА!».
Тамара Сологуб, завідувач сектору читального залу педагогічного факультету