ОРАТОРСЬКИЙ КЛУБ ПРОДОВЖУЄ СВОЮ РОБОТУ

ОРАТОРСЬКИЙ КЛУБ ПРОДОВЖУЄ СВОЮ РОБОТУ

Розпочався новий навчальний рік – відновилися засідання студентського Ораторського клубу. Перша зустріч відбулась 4 жовтня. Щоправда, на пів години пізніше, ніж планувалося: втрутились реалії сьогодення – повітряна тривога. Дочекавшись відбою, члени клубу із задоволенням прослухали виступи ораторів та обговорили їх.

Професія вчителя: очікування VS реальність.

Єлизавета Нетеча (Ang1-b19), закінчивши свої справи у школі, де проходить практику, поділилася зі слухачами думками і спостереженнями, зробила деякі узагальнення. Вона одразу попередила, що не збирається нікого переконувати, давати поради або залякувати. Учительство, на думку оратора, – це служіння дітям, формування в них власного світосприйняття. Взірцевим вчителем дівчина вважає героя фільму «Спілка Мертвих поетів» професора Джона Кітінга, який виховував у своїх учнів любов до літератури, надихав змінювати своє життя.

На жаль, виконання обов’язків учителя в наш час ускладнилося через воєнний стан, відсутність мотивації у школярів, відставання від програми внаслідок карантину, дистанційного навчання тощо. Але Єлизавета бачить і позитивні сторони ситуації: діти прагнуть живого спілкування, очікують від наставника позитивних емоцій, креативності, самодостатності, індивідуального підходу. Якщо вчитель підготовлений до такої співпраці, то йому все вдається! Їй особисто дуже допоміг досвід участі в засіданнях Ораторського клубу, адже завдяки виступам вона набула вмінь і навичок роботи з інформацією, складання тексту, спілкування зі слухачами, відповідей на (іноді непрості та провокативні) запитання.

Промова Єлизавети була короткою, експресивною і водночас дуже інформативною. Дівчина впевнено трималася перед аудиторією, співпрацювала з нею, приваблюючи слухачів своєю привітністю, щирістю, зібраністю.

Українські студенти за кордоном: чому вони вирішили поїхати та чи повернуться?

Діана Місюра (Pol1-b20) нещодавно приїхала з Польщі, де перебувала впродовж 7 місяців. Там вона спробувала себе в ролі інтерв’юера, провела і записала відеоопитування студентів-українців із різних міст і закладів освіти. Про що ж вони повідомили?

Усі, безперечно, вдячні Республіці Польщі, яка прихистила мільйони наших біженців. Життя поляків багато в чому відмінне від нашого, є свої плюси і мінуси, Україна навіть має певні переваги, зокрема в роботі банківської системи, торгових точок та ін. Опитувані дали декілька порад тим, хто збирається за кордон: вивчати мову, закони, звичаї країни, поважати і дотримуватись їх, налаштуватись на подолання труднощів (відсутність друзів, рідних, мовний бар’єр), використати будь-яку можливість подорожувати, спілкуватися з однолітками, розважатися. Крім того, закликали багато працювати, єднатися, надіятись на краще і з оптимізмом дивитись у майбутнє.

Виступ Діани був схвильований, емоційний. Відчувалося, що дівчина глибоко переживає події та прагне донести до присутніх головну думку: студенти, де б вони не навчалися, – це надія України, тому мають обов’язково повернутися додому!

Діані варто попрацювати над структурою тексту, логікою його розгортання, чергуванням прямої мови опитуваних і коментарів. Звернути увагу на невербальні засоби спілкування, удосконалити й урізноманітнити ораторські прийоми, позбутися мовленнєвої рефлексії. Незважаючи на деякі недоліки, виступ удався, тож бажаємо молодому ораторові нових успіхів!

Проксі війна.

Владислав Михайлюк (Pol1-b20), як завжди, серйозно поставився до підготовки: прочитав багато спеціальної літератури іноземними мовами і подав інформацію в адаптованому вигляді. Слухачам дуже сподобався початок промови: проксі війну він порівняв з побутовою ситуацією. Це унаочнило текст, полегшило його сприйняття.

Владислав повідомив, що причинами схожих посередницьких війн, що відбуваються через залучення «третіх» країн, є збереження людського ресурсу або неможливість розв’язання повномасштабної війни. Навів приклади з історії (Корейська, Афганська, В’єтнамська), спробував дати відповідь на гостре запитання Як уникнути проксі війн?

Оратор запевнив присутніх, що такі способи вирішення конфліктів відійшли в минуле. Проте позицію Владислава щодо характеру сучасної війни не поділяють політики, журналісти, аналітики. Тож виступ викликав багато питань. Виникла загальна дискусія, у якій ніхто не залишився байдужим, адже війна – «гаряча» або «холодна», безпосередня або посередницька – найбільш болісна проблема сьогодення.

Оратору ще є над чим працювати з позиції техніки говоріння, добору слів, будови фраз. Але варто похвалити Владислава за вільну манеру спілкування з аудиторією, глибоке «занурення» в проблему і бажання відстоювати свою точку зору.

У нашого клубу є надійна прикмета: якщо засідання «вдалося», то розмови не вщухають і після його завершення, одразу ж з’являються ідеї нових виступів й охочі спробувати себе в ролі оратора. Так було цього разу, маю надію, що так буде і надалі. До нових зустрічей в Ораторському клубі!

Тетяна Білоусова,
керівник студентського Ораторського клубу