Наталія Золочевська – випускниця філологічного факультету 1999 року спеціальності «Педагогіка і методика середньої освіти. Українська мова та література»; працює вчителем української мови та літератури.
Що спонукало Вас обрати навчально-науковий інститут української філології та журналістики (тоді – факультет української філології та журналістики) Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка?
У 1994 році після закінчення школи я стала студенткою філологічного факультету Кам’янець-Подільського державного педагогічного університету. Те, що я виберу професію вчителя – це було однозначним, а от факультет хотіла обрати педагогічний, щоб працювати з дітьми початкових класів, як мама. Але любов до книги перемогла. Тому навчання дітей рідної мови та літератури стало справою мого життя.
Розкажіть, будь ласка, про свої студентські роки. Чим запам’яталися роки навчання на факультеті? Кого із викладачів згадуєте? Згадуючи студентські роки, за чим жалкуєте? Спілкуєтеся зі своїми одногрупниками? Вони працюють за фахом?
5 років навчання – це був неймовірний вир нових знань, захоплень, закоханостей. Уже перший курс був позначений плідною роботою над вивченням нового правопису, ознайомленням із новими постатями в літературі. А ще кожна пара – це знайомство з потужним викладацьким складом факультету на чолі з Євгенією Сохацькою. Робота до пізнього вечора в читальних закладах, тонни законспектованих сторінок, «нульові» пари з фізкультури в будь-яку погоду на стадіоні. А потім швиденько до гуртожитка, щоб зайняти місце на кухні. На побутові нюанси не звертали уваги. Жили весело, не розкішно, бо на календарі були 90-ті із затриманням заробітних плат у наших батьків та викладачів. За першу стипендію (14 гривень) купила новий правопис, який тоді коштував 9 гривень. Користувалася ним довгі роки. Наша І група була надзвичайною. Ми усе робили разом: готувалися до іспитів, найактивніше святкували в гуртожитку День студента, «екватор»(половина нашого навчання), готувалися до конкурсу вертепів, свят. А який у нас був Останній дзвінок!
Цю студентську дружбу ми зберегли на довгі роки. Кожні 5 років ми зустрічалися, майже, у повному складі з незмінним нашим старостою – Сергієм Сокальським. На жаль, через війну ми не зустрінемося цього року, а він у нас ювілейний, 25. Але я вірю, що після перемоги ми неодмінно це зробимо. Крізь роки ми пронесли нашу дружбу і спілкуємося до цього часу. Більшість моїх одногрупників працюють у закладах освіти різного рівня нашої країни, інша частина змінила професію або країну, але продовжуємо спілкуватися.
Де Ви зараз працюєте? Що входить в коло Ваших обов’язків? Вам подобається робота? Чим запам’яталися перші дні роботи?
Після закінчення університету я одразу почала працювати в Кам’янець-Подільському ліцеї №5 (тоді це була спеціалізована школа І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням інформатики). За три роки стала заступником директора з науково-методичної роботи. Лише минулого року залишила адміністративну роботу та сконцентрувалася на навчанні учнів. За цей період разом із моїм колективом ми стали потужним навчальним закладом, лідером освітніх інновацій, зокрема, у сфері використання ІТ-технологій. За період роботи в школі, я ще раз переконалася, що майбутній учитель має досконало знати свій предмет, його методику та не ігнорувати знання з психології. А ще дуже мобільним і швидко реагувати на нові суспільні виклики. Дуже хочеться, щоб студенти отримували більше прикладних знань, а теорію в міру.
Сьогодні я сконцентувалася на роботі з дітьми, навчаючи їх за Національним проєктом «Інтелект України».
Серед моїх вихованців є переможці мовно-літературних олімпіад, конкурсів уже й на всеукраїнському рівні. Крім того, я співпрацюю з різними видавництвами і є автором та співавтором кількох навчальних посібників. У 2023р. на запрошення завідувача кафедри української літератури та компоративістики Людмили Починок стала асистентом кафедри. Саме на своїх заняттях зі студентами я втілила свою давню мрію: дати в руки майбутнім педагогам увесь необхідний інструментарій для роботи з дітьми та поділитися з ними своїм досвідом. Я безмежно вдячна кожному із моєї (я можу собі дозволити так назвати) кафедри за неймовірну підтримку та віру в мене.
У чому секрет Вашого успіху?
У чому секрет успіху? Це питання для мене найважче. Бо що таке успіх? Напевне, це відчувати себе в гармонії із собою та своїм оточенням. Мені пощастило в житті: поряд зі мною по-справжньому рідні люди. Починаючи від моєї родини – до колег та учнів. І те правило, якого я дотримуюся у житті, бути чесною і щироюз з кожним і кожною, дає свої результати.
Дайте пораду студентам університету.
Коли я навчалася на 1 курсі і з якимось першими труднощами звернулася до своїх батьків, окрім підтримки, я запам’ятала їхні слова: «Цінуй роки навчання. Це краще, що буде в тебе». Цю мудрість я зрозуміла пізніше, але кожного ранку, проходячи повз університет, я думками повертаюся в ті щасливі дні.
Які Ваші побажання alma-mater?
Так хочеться, шоб нинішнє студентство було спраглим до усього нового, цінувало час та знання, отримані в стінах alma-materi. Нехай нарешті настане мир у нашій Україні і розквітне усе українське.