Ольга Осадчук – випускниця факультету іноземної філології К-ПНУ спеціальності «Середня освіта (Мова і література (німецька)».
- Що спонукало Вас обрати факультет іноземної філології Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка?
Я народилася і виросла в м. Кам’янці-Подільському, навчалася в Першій гімназії (на той час — школі №1 з поглибленим вивченням німецької мови). Із дитинства мене приваблювало вивчення іноземних мов, особливо німецької. Завдяки талановитим і натхненним вчителям я не лише здобувала знання, а й отримувала справжнє задоволення від навчання.
До нас часто приходили студенти з Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка на педагогічну практику. Вони ділилися своїм досвідом, розповідали про навчання, подорожі — це дуже надихало мене й пробуджувало інтерес до університетського життя.
Вибір майбутньої спеціальності був для мене непростим. Я довго вагалася, розмірковувала над різними варіантами. Німецьку мову я обрала як третій пріоритет, бо мені хотілося спробувати щось нове, відкрити для себе інший напрям. І саме тому дзвінок із кафедри німецької мови, коли мені повідомили про зарахування на бюджет, став для мене справжнім знаком. Я вже тоді відчула: це певно той шлях, який мені потрібен. Часом здається, що не я обрала німецьку мову, а вона — мене.
Саме так почався мій шлях на кафедрі німецької мови, де я здобула ступінь бакалавра, а згодом — і магістра.
- Розкажіть, будь ласка, про свої студентські роки. Чим запам’яталися роки навчання на факультеті? Кого із викладачів згадуєте? Згадуючи студентські роки, за чим жалкуєте? Спілкуєтеся зі своїми одногрупниками? Вони працюють за фахом?
Студентські роки — це без перебільшення особливий період мого життя. Хоча на нашому шляху було чимало викликів: пандемія, а згодом — повномасштабне вторгнення, через які ми не змогли повною мірою відчути всі радощі класичного студентського життя. Проте й попри це було чимало яскравих і пам’ятних моментів: перші іспити та хвилювання перед ними, теплі зустрічі з одногрупниками, поїздки, маленькі традиції нашої групи.
Особливо вдячна викладачам кафедри німецької мови, які стали для мене не лише наставниками, а й прикладом професіоналізму й любові до своєї справи. Із вдячністю згадую нашого куратора Калинюк Тетяну Василівну, а також Братицю Анну Георгіївну, Микуляк Марину Іванівну та інших викладачів, які щиро підтримували, надихали й вірили в нас. Вони не просто навчали нас мови — вони вкладали душу, щиро переймалися нашим розвитком, мотивували й підтримували у всьому. Саме завдяки їм ми брали участь у конкурсах, перекладацьких проєктах, семінарах — вони завжди підштовхували нас пробувати нове, розвиватися, не боятися викликів. Ми відчували їхню підтримку, їхню присутність поруч — не лише як викладачів, а як людей, яким справді не байдуже. Окремо хочеться згадати викладачів кафедри германських мов і зарубіжної літератури — Голубішко Ірину Юріївну та Шаповал Ольгу Григорівну. Їхні лекції та практичні заняття були справжнім задоволенням і щоразу викликали щирий інтерес.
Якщо говорити про жаль, то, мабуть, найбільше шкодую про те, що часом поспішала жити — хотілося якнайшвидше отримати диплом, почати “доросле життя”. А зараз, озираючись назад, розумію, що варто було ловити кожну мить, цінувати більше сам процес, а не тільки результат.
З одногрупниками, на жаль, спілкуємося вже не так часто — багато хто роз’їхався по світу, у кожного своє життя, свої турботи. Але я дуже радію, коли дізнаюся, що в когось усе добре, що хтось реалізує себе. Чи всі працюють за фахом — сказати складно, але знаю, що дехто точно продовжив шлях у сфері освіти.
- Які навички Ви здобули під час навчання в університеті?
Перш за все, це, звісно, знання мови. Але не менш важливими стали і практичні навички, які я здобула під час педагогічної практики. Саме в ліцеї, де ми проходили практику, я зараз і працюю. Там я вперше спробувала себе в ролі вчителя, навчилася бути креативною, шукати цікаві підходи до подачі матеріалу. Це сучасний навчальний заклад з мультимедійним обладнанням і німецькими підручниками нового покоління — усе це надихає на розвиток і вдосконалення. Також за роки навчання я навчилася організовувати свій час, долати труднощі й адаптуватися до змін — адже ми стикалися з нестандартними обставинами, як-от дистанційне навчання під час пандемії та війни.
- Де Ви зараз працюєте? Що входить в коло Ваших обов’язків? Вам подобається робота? Чим запам’яталися перші дні роботи?
Наразі я працюю вчителем німецької мови в Кам’янець-Подільському ліцеї “Славутинка” Хмельницької обласної ради, а також за сумісництвом викладаю на свої рідній кафедрі. Це дуже різні формати роботи, але обидва мені близькі та цікаві.
Звісно, буває нелегко, але коли бачиш зацікавленість здобувачів освіти, їхній прогрес і щирий інтерес до мови — це дуже надихає й додає сил.
Перші дні запам’яталися хвилюванням, проте я мала підтримку колег, і це допомогло швидко адаптуватися.
- Що Вам допомагає у роботі? У чому черпаєте сили, натхнення? Які цікаві проєкти виконували? Чи маєте час на відпочинок?
Найбільше мені допомагає підтримка колег і взаємодія з учнями. Натхнення черпаю саме в їхніх досягненнях — коли бачу прогрес, зацікавленість, бажання вчитися, це додає мені сил і мотивації рухатися далі.
Наш ліцей співпрацює з Гете-Інститутом — німецькою організацією, яка підтримує викладання німецької мови в усьому світі. Завдяки цій співпраці ми маємо можливість брати участь у різноманітних курсах, семінарах, онлайнових заходах. Я постійно підвищую кваліфікацію через ці програми, і це завжди цікаво та корисно.
Також ми готуємо учнів до складання міжнародного іспиту з німецької мови на рівнях A1–B1. Наші діти успішно складають його та отримують сертифікати. Це велика гордість для нас.
Попри завантаженість, я завжди намагаюся знаходити час на відпочинок, адже в нашій професії легко вигоріти. Відновлююсь у колі сім’ї, займаюся своїми хобі, такі як театр та музика, ціную прості речі — тишу, природу, розмову. Це дає сили повертатися до роботи з новою енергією.
- У чому секрет Вашого успіху? Які плани на майбутнє?
Особливого секрету, мабуть, немає. Але якщо щось і допомагає мені триматися й рухатися вперед — то це моя сім’я. Саме рідні завжди поруч, підтримують у всьому, вірять у мене навіть тоді, коли я сама сумніваюся. Для мене сім’я — це найбільша опора й натхнення.
А ще допомагає любов до справи, якою займаюся, і бажання вдосконалюватися.
Плани… поки що тримаю в серці — вірю, що все розкриється вчасно. Просто йду вперед, довіряючи Богу, а що буде далі — побачимо.
- Дайте поради студентам університету та абітурієнтам: як правильно планувати свій час, ставити мету, визначати пріоритети?
Ставте чіткі цілі і розставляйте пріоритети за важливістю. Не забувайте про відпочинок — баланс між роботою і дозвіллям дуже важливий для успіху. І ніколи не сумнівайтеся в собі!
- Які Ваші побажання alma–mater?
Перш за все, я щиро вдячна університету за здобуту освіту, знання, досвід і той фундамент, на якому будую своє професійне майбутнє. Бажаю alma mater процвітання, нових здобутків, талановитих студентів. Нехай кожен тут знаходить свій шлях і натхнення для великих звершень!
Пресцентр