Тетяна Сулятицька: “Філософів, як і думок, дуже багато…”

Тетяна Сулятицька: “Філософів, як і думок, дуже багато…”

sulyatycka

Ось вже декілька років поспіль у третій четвер листопада у всьому світі відзначають Всесвітній день філософії. У нашому університеті працює чимало молодих науковців. Серед них – Тетяна Василівна Сулятицька. Окрім того, що вона є першокласним знавцем філософії, свою викладацьку діяльність вона успішно поєднує з роботою на посаді заступника декана історичного факультету з навчально-методичної роботи, є чудовою дружинию і матір’ю. Доводиться тільки здогадуватися, як цій молодій привабливій жінці все це вдається так легко і невимушено.

 – Тетяно Василівно, поділіться спогадами про своє студентське життя.

– Воно було, мабуть, як і у всіх студентів найкращим! Столиця України, місто Київ, і 5 років переповнених усіма можливими подіями. У нас був дуже дружний курс, увесь вільний і не вільний час ми проводили завжди разом.

– Ким Ви мріяли стати у дитинстві? Це було пов’язано з філософією?

– Насамперед це було пов’язано з професією вчителя. Скільки себе пам’ятаю, завжди у дитинстві уявляла себе у ролі вчителя. Моя мама – вчитель історії з 30-ти річним стажем педагогічної діяльності (до речі, випускниця нашого закладу). Можливо, саме її ставлення до свої професії, виховання, яке батьки загалом дали нам з сестрою і підштовхнуло до правильного кроку в моєму житті. Стосовно філософії, то як більшість випускників, до останнього не могла визначитись куди вступати, про Київський університет імені Т.Г. Шевченка навіть і не мріяла. На першому курсі, пам’ятаю, і я була не одна, хто так думав. Не могла зрозуміти, що я тут роблю, але згодом, вникаючи в усі тонкощі навчання, я переконувалася, що це моє.

– Багато людей вважають (і цілком неслушно), що філософи живуть у своїй реальності. То чому так важко зрозуміти представників Вашої професії?

– Це стереотип. Набагато простіше поставити штамп, ніж спробувати з’ясувати, зрозуміти. Кожна професія є складною і важкою для людей, які нічого про неї не знають і не хочуть знати. Я дуже часто спілкуюся зі студентами, намагаюся в міру своїх можливостей надавати свою допомогу, і мені здається – у мене це виходить.

– Що таке жіночність? І які риси повинна мати справжня жінка?

– На мою думку, щоб бути справжньою, а не фальшивою жінкою, потрібно над собою завжди працювати, самовдосконалюватися, поважати усіх без винятку, вміти вислухати критику в свій бік і зробити висновки, залишатися собою, бути дружиною і мамою – можливо, хтось зауважить, що це ідеал, але я до нього прагну.

– Кажуть, що немає історії, а є історики. Те саме можна сказати про філософію? На Ваше переконання, то у якій науці більше фальші?

– По-перше, немає жодної науки без її представників-професіоналів у сфері. По-друге, і у історії і в філософії, мені не хотілося б вживати поняття «фальш», непрофесіонали, так вони є, нажаль, усюди, але розвиток сучасного світу дає можливість кожному вибирати, шукати, перевіряти. Якщо немає бажання цього робити, то що ж, живи у такому світі непрофесіоналів.

– Ключовим питанням філософів є призначення людини. Якщо не секрет, який сенс Вашого життя?

– У дитинстві, як і всі діти, багато мріяла, майже всі мої мрії збулися. Я отримала гарну освіту, разом з коханим чоловіком ми виховуємо сина, я займаюся улюбленою справою – викладаю у одному з кращих вишів України, шаную і поважаю людей з якими працюю і маю надію, що моє оточення нікому не є нав’язливим. Залишається, мабуть, не зупинятися на досягнутому і самовдосконалюватися, щоб завжди бути цікавою для оточуючих.

– Чи важко працювати на посаді заступника декана факультету, де переважна частина колективу – це чоловіки?

– Будь-яка посада вимагає праці, зосе-редженості, витримки, мудрості, виваженості, толерантності, тому я намагаюся усі ці риси розвивати у собі. Мабуть, не все дається нам одразу, але якщо людині притаманна працьовитість і бажання не просто виконувати свої обов’язки, а виконувати їх із радістю, вчити і вчитись самій, то чому б не поставити ці риси в основу своєї роботи. На перших порах було важко, робочий день викладача складається з 1-2 пар у день – і ти вільна. А тут повний робочий день, набагато більший пласт роботи, але я вдячна за підтримку та слушні поради нашого декана Володимира Анатолійовича Дубінського.

– Який саме філософ здійснив ключовий вплив на формування Вашого світогляду?

– Філософів, як і думок, дуже багато. В кожного є щось таке, що мене приваблює, відштовхує, однак багато чого я навчилась від свого наукового керівника Ірини Михайлівни Предборської. Вона є не просто керівником моєї кандидатської роботи, а й керівником мого світогляду. Я навчилася дивитись на людей по-іншому, від неї я перейняла любов до класичної музики, використовувати кожну вільну хвилинку для власного розвитку. Уже минуло майже 2 роки після захисту, а ми так само продовжуємо спілкуватися, зідзвонюємося просто так, щоб запитати як здоров’я, настрій, які успіхи.

– Що Ви хотіли побажати викладачам та студентам нашого університету?

– Студентам хотілося б побажати знайти себе в житті, реалізувати свої можливості, застосувати ті знання та навички, які вони отримали у нашому виші. Бути дружніми, підтримувати однин одного, цінувати, поважати не за щось, а просто так. А викладачам – міцного здоров’я, розуміння по відношенню до студентів і звичайно поваги, вони на це заслуговують.

 

Розмовляв Олександр Бучковський,

студент V курсу історичного факультету