Вам цікаво, де працюють випускники університету, у чому секрет їхнього успіху, – про це та інше читайте в рубриці «Історія успіху випускника К-ПНУ».
Пишаємося випускниками Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка!
ОЛЬГА РИБАК: «Усі знання, здобуті в університеті, знадобились мені в практичній діяльності»
Рибак Ольга – випускниця факультету корекційної та соціальної педагогіки і психології 2007 року (спеціальність «Дефектологія»). Кандидат педагогічних наук, директорка Хмельницького інклюзивно-ресурсного центру № 1, перекладачка жестової мови філії суспільного UA : ПОДІЛЛЯ
Що спонукало Вас обрати спеціальність «Дефектологія» і стати студенткою факультету корекційної та соціальної педагогіки і психології Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка?
Узагалі, я хотіла вступати в медичний виш. Але так сталось, що обрала напрям, який дуже пов’язаний із галуззю медицини. Хочу Вам сказати (це мої особисті спостереження, і не є доведеним науковим фактом), що часто поштовхом до вибору шляху роботи з дітьми з особливими освітніми потребами та загалом роботи в соціальній сфері є особистий досвід. Тобто, у молодої людини був певний досвід життєвих зустрічей та допомоги іншим, який і спонукав до вибору цієї професії. Пам’ятаю, після першого півріччя нас повели до закладу дошкільної освіти, де в групі були діти з особливими потребами, після чого (не пам’ятаю, хто з викладачів) прямо сказали: якщо ви відчуваєте страх, глибоку жалість, відразу, боязнь, то добре подумайте, можливо краще перевестись на інший факультет. Двоє студентів залишили нашу групу.
Розкажіть, будь ласка, про свої студентські роки. Чим запам’яталися роки навчання? Кого із викладачів згадуєте? Пригадуючи студентські роки, за чим жалкуєте?
У нас була чудова група, хоч і невелика. Ми перші (не знаю, чи після нас були такі набори), в яких була друга спеціалізація “Соціальна реабілітація”. Перший рік ми придивлялись, вивчали один одного. На другому році ми були вже як рідні. Часто згадую першу екзаменаційну сесію: хвилювання перед невідомим, цікавість, відмінні від шкільних форми роботи. Але курс нейрофізіології та генетики я пам’ятаю до сьогоднішнього дня!
Зараз чудово розумію, що це прекрасні роки дружби, яка триває і досі, здобуття нових знань, знайомств, першого досвіду самостійного життя та формування відповідальності за нього, кохання. З викладачів пам’ятаю всіх!!! Усім низький уклін і дяка: М .Матвеєва, О. Гаврилов, О. Опалюк, Ю. Сербалюк, О. Вержиховська, А. Михальський, І. Рудзевич та ін.! Але по-особливому хочу згадати Світлану Петрівну Миронову, професіонала та людину з великої букви, чиї лекції ми “ковтали”, чиї настанови стосувались не лише майбутньої професії, а й життєвих цінностей.
Жалкую лише про те, що мало подорожувала.
Які навики Ви здобули під час навчання в університеті? Зважаючи на Ваш практичний досвід, як Ви вважаєте, які предмети потребують більш детального вивчення?
Я стала більш самостійною. Можу сказати чесно та відверто: усі знання, здобуті в університеті, знадобились мені в практичній діяльності. У нас було багато практики, але я б радила набувати більше практичних компетентностей, які будуть на поміч в майбутній професійній діяльності. А ще я б радила студентам не забувати про вивчення та вдосконалення іноземної мови, адже вона відкриє їм нові можливості! І я зараз не про виїзд на роботу за кордон, а про утвердження професії корекційного педагога у своїй країні.
Ви працюєте директором Хмельницького інклюзивно-ресурсного центру №1. Розкажіть про свою роботу.
Це зовсім новий етап мого життя, адже я – корекційний педагог, а не управлінець. Але зараз я набуваю нових знань та вмінь.
Діяльність інклюзивно-ресурсного центру має декілька напрямків, серед яких: 1) психолого-педагогічна оцінка розвитку дитини у 5 сферах (мовлення, фізичний розвиток, пізнавальна та емоційно-вольова сфера, сформованість знань, вмінь і навичок відповідно до навчальних програм); 2) корекційно-розвиткова робота; 3) методична робота із педагогами закладів освіти; 4) робота з батьками; 5) інформаційно-просвітницька робота та ін.
Які виклики сьогодення Вам доводиться долати?
За останні роки наша держава стрімко впроваджує інклюзивне навчання, і це, звичайно, тішить, але я не сприймаю той факт, що потрібно перекреслити всі надбання спеціальної педагогіки! Інклюзивна та спеціальна освіта мають функціонувати паралельно, у жодному разі не заперечувати одна одну, а доповнювати. А ще мене засмучує сприйняття (точніше неприйняття) “інакшості” в нашому суспільстві, проте, сподіваюсь, ми пройдемо шлях до цивілізованої широкої суспільної інклюзії. Починати потрібно кожному з себе, адже всі бар’єри, в першу чергу, у нашій свідомості, а вже потім – у фізичному просторі.
Ви працюєте перекладачем жестової мови в UA: Поділля (обласній телерадіокомпанії). Вам подобається працювати в ефірі?
Мені подобається займатись перекладом, це надзвичайно цікаво. А в ефірі чи ні – це не визначальне. Звичайно, робота в прямому ефірі має свою специфіку. Пам’ятаю свій перший ефір: ти ніби і сидиш, а ноги підкошуються, подих забиває, а головне – руки тремтять, а мені ж ними працювати. Зараз уже такого, звичайно, немає, але впевненості в публічних виступах я набула однозначно. Як каже одна моя колега, “мов багато не буває”. Зараз це більше як хобі, але планую розвиватись у цьому напрямку і надалі).
Яке коло Ваших наукових інтересів?
Звичайно, діти з особливими освітніми потребами в умовах закладів загальної середньої освіти та дошкільної освіти; інвалідність та батьківство; розвиток української жестової мови.
Що Вам допомагає у роботі? У чому черпаєте сили, натхнення? Чи маєте час на відпочинок?
Коли ти з радістю та натхненням йдеш на роботу, а потім поспішаєш додому, ти щасливий. У мене чудовий колектив, який надихає на розвиток! Узагалі, мені по життю “щастить” на професійних, чуйних, творчих людей, за що я вдячна долі! Звичайно, натхнення – в сім’ї, зокрема в обіймах дитини. А загалом, робота з людьми (з дітьми) може спричиняти професійне вигорання. У кожного свої рецепти віднаходження та користування внутрішніми ресурсами. Для мене щодня вони маленькі: поцілунок дитини, музика, книга, чашечка кави. Якщо брати в більших масштабах, то класно відновлюють подорожі та фізичні навантаження, рукоділля, кулінарні смаколики для близьких. Загалом, як кожна мама, яка працює, я відчуваю, що не додаю уваги своїй дитині, але вихідні – лише для нас.
У чому секрет Вашого успіху? Які плани на майбутнє?
Складники успіху – це не лише ти та твої певні якості. Це і вибрана праця до душі (як казав Г. С. Сковорода – “сродна праця”), це і люди поруч, це і твої особисті погляди. Плани на майбутнє – ЖИТИ! І дуже хочу повернутись в науку.
Дайте поради студентам університету та абітурієнтам: як правильно планувати свій час, ставити мету, визначати пріоритети?
Обирайте професію, збалансувавши розум і серце! Бажаю в кожному дні мати позитивний досвід. Не забувайте, що щастя складається з дрібниць. Поряд з насиченим студентським життям пам’ятайте: зараз сензитивний період до набуття професійних знань і навичок, які ви будете розвивати надалі, тому не відкидайте знання! Зростайте особисто та професійно!
Які Ваші побажання alma-mater?
Подальшого процвітання, збереження та примноження кращих традицій та надбань, адже наш університет – флагман вищої освіти не лише в Хмельницькій області!
Людмила Горчак, керівник відділу навчально-виховної роботи і гуманітарної освіти