Сьогодні в рубриці “Світ поетичного слова”  поезії Оксани Почапської, доцента кафедри журналістики

***

А день, наче скалка в совиному оці, –

Глибоко і гостро… Чеканять світи

Розмінні слова… І на кожному кроці –

Чіткіше… Чіткіше… Дійти… Дійти…

І світ, наче свист, що іще до прильоту, –

Пригнися! Летить! … На “чотири, п’ять, нуль…”

І ми біжимо… Заганяємось… Хто ти?

Хто я? Хто отой, що… З повітряних куль

Скажені вітри, незагнуздані в стійлах

Зривають снігів перетоплену лють…

І ми заганяємось… Стайні і стіни…

І б’ють попід ребра… і видихи п’ють…

А день, наче шалик, зім’ятий на поспіх…

І все, як завжди, в круговерті доріг…

Чеканять світи… Урочисто і млосно…

І скрапує з вій перетоплений сніг…

***

На вістрі кубла обіймів тріпоче листя…

І вітер підносить мрії над сірим містом…

І вечір торкає тишу горнятком кави…

І ніжність… І тепле літо помежи снами…

На вістрі кубла осінніх розмитих вражень

Ніщо й нікому… Ніхто нічого уже не важить…

Усі – за світлом… Усе – по колу… На вістрі вечір…

І ніч безмежна, в’язка, як втома, вже гріє плечі…