Вишивані рушники майорять узорами. Купка книг необачно залишена на столі. Під стіною біліє полотняна дошка, а в залі панує атмосфера загубленого спокою. Біля кафедри кілька панянок у вишитих сорочках і щось енергійно вичитують зі своїх листків. Зайшовши в цей шум, я аж здивувалася. Ніколи не бачила, щоб 416 аудиторія була наповнена по вінця. Студенти захопили лави, окупували ділянки між партами і зацікавлено почали споглядати на дійство…
За вікном було спокійне і трішки вітряне 28 квітня, на годиннику світилося 13:20… А перед зором глядачів поставало щось нове та цікаве. Цим «новим» була літературно-музична композиція про відомого і невідомого всім Максима Рильського. Ведучі, дочекавшись тиші, зачитали кілька навідних фраз, які пояснили глядачам всю суть майбутнього виступу. Справді, йшлося про непересічного українського поета, але його долю була розказано не просто за датами чи відомостями із біографії, а через історії та моменти з життя. Біля кафедри з’явилася кандидат пед. наук, доцент Надія Олександрівна Лаврусевич, яка додала більше точності в усе сказане. Вона наголосила на важливих моментах із долі поета, назвала його «тим, хто дає глибокий психоаналіз» у своїх віршах. Потім викладачка додала, що він прожив складне життя, яке гідне поваги, адже «20 років духовної пустелі» та поетичного мовчання не можуть «так просто минутися»…
Білий екран залився різнобарвними фарбами. Ролик повідомляв про незламного козака, який перед стратою почав співати гімн і врятувався. Тим козаком був предок Рильського. Далі картинка змінилася й про чудового творця говорили історики, експерти та шанувальники його творчості. Лунав чистий чоловічий голос, який промовляв вічні рядки з його поезій… Таких міні-фільмів було чимало, вони виринали поміж документальними вставками з долі поета, його творами та іншими цікавинками. Помітно, що студенти факультету української філології та журналістики, які організували цей захід, підійшли до висвітлення біографії письменника відповідально та творчо. Вони вибирали «найсмачніші» моменти. Наприклад, історію про те, що Рильського назвали на честь Максима Залізняка, що, можливо, у якісь мірі й визначило його долю. Чи про те, як на одному зібранні на честь роковин із дня смерті Шевченка, Рильський був одним із перших виконавців сучасного гімну України. Або момент, коли «обмивши» свій гонорар він із друзями викинули «тяжкі» гроші. Історій вистачило для всіх і кожного…
Із розповідей глядачі пізнали іншого поета, який був відданим людинолюбцем та гострим на слово веселуном. Тільки-но пролунала згадка про те, як він переклав прізвище одного завзятого борця за однаковість російської та української мови, як весь зал наповнився істеричним сміхом. Ну ви тільки подумайте, як ще можна трансформувати на українську слово «Калюжний»? А Рильський зміг, розділивши лексему на дві частини. Другу він переклав, як «південний», а про першу здогадуйтесь самі.
Правда захоплюючий факт? І все це настільки добре подавалося, ведучі виразно зачитували основні моменти, а студенти третього та четвертого курсів урізноманітнювалися та розбавлялися документальні дані прекрасними віршами. Деякі з них я до цього і не чула, хоча були і відомі поезії «Троянда й виноград» чи «Мова». З уст молоді лунали рядки Рильського, які він присвячував своєму батькові, дружині, дітям та Сталіну. Ось якраз Сталін і став тим важким етапом долі Максима Тадейовича, про який говорила Надія Олександрівна на початку. Відрізок композиції, у якому говорилося про цей важкий момент з долі поета став кульмінацією виступу.
Варто зауважити, що бурхливі емоції здійняли декламації віршів, що звучали у виконанні Тетяни Бомок, Наталії Хом’як, Андрія Поважнюка та інших. Юнаки та дівчата прекрасно відтворила атмосферу та емоції автора. Повне занурення у твір та епоху можна було розпізнати не тільки по голосу, а й по обличчі, міміці та жестах виконавців.
Усе дійство супроводжувалося легким музичним акомпанементом. Лунали пісні у виконанні Артема Блазія, який у мелодіях говорив із поетами та вимолював щастя Україні («До поетів» й «Молитва за Україну») та Андрія Поважнюка, який співав про кохання Рильського до своєї дружини («Час рікою пливе…»). Таким чином на декілька хвилин вони змогли занурити весь зал у зовсім іншу епоху, дуже давню і дуже рідну. Завершилося все дійство словом від викладачів Н. О. Лаврусевич та О. А. Рарицького. Кожен, підсумовуючи все вище сказане своїми вихованцями, наголосив на тому, що важливо пам’ятати поетів та письменників своєї землі.
Загалом, до роботи над літературно-музичною композицією були залучені студенти третього та четвертого курсу факультету української філології та журналістики, а саме: Н. Хом’як, А. Поважнюк., А. Блазій, Н. Скочиляс, Т. Бомок, А. Маленкова, О. Зьомко, Ю. Сандомірська, О. Онофрійчук, І. Ковальчук, А. Ткачук. У пошуках мультимедійних засобів та наочності допомогла Лариса Іванівна Громик.
Цей захід був організований до 125-річчя з дня народження М. Рильського під егідою кафедри історії української літератури та компаративістики (завідувач Олег Анатолійович Рарицький). Хоча, як пізніше зазначила Н. О Лаврусевич, текстовий матеріал та музичний супровід був самостійно розроблений студентами. Підтвердженням того є оригінальний сценарій та авторські композиції (яскравим прикладом цього є пісня Артема Блазія «До поетів»).
Кілька спалахів фотокамер і знімки на пам’ять зроблені. Рушники та книги зникли із столів. Білий екран знову став кольору першого снігу. Аудиторія спорожніла, все затихло. Залишилися тільки спогади, слова, мелодії, які тепер асоціюються з Максимом Тадейовичем Рильським.
Ольга Фортельна, студентка факультету
української філології та журналістики
(спеціальність «Журналістика»), кореспондент газети.
Світлини автора