Кам’янець-Подільський, без перебільшення, – це місто, яке надзвичайно сприяє творчості. Письменники, музиканти, художники… Досить їх і у нашому рідному університеті. Я знаю чимало таких багатогранних і творчих студентів. Одним із них є молодий фотограф Олег Шмігель, з яким я познайомилася рік тому на зустрічі учасників місцевого фотоклубу «Погляд». Світлини цього юнака часто вражали своєю художністю. Як виявилося, він навчається на художника-реставратора, є студентом IV курсу педагогічного факультету К-ПНУ імені Івана Огієнка, тому його основне покликання залишає свій відбиток на фототворчості.
– Олеже, розкажи, будь ласка, чому ти вирішив пов’язати життя із творчою професією?
– З самого дитинства, я вірив у те, що в майбутньому моє життя буде пов’язане з мистецтвом. Ще у 4 роки у мене виникло бажання малювати. Потім у школі я продовжував малювати все: від стінгазет до картин для класу. Далі я вирішив записатись у художню школу. Хоча я і не місцевий, живу за 18 км від міста, але щоразу старався 2-3 рази на тиждень відвідувати художню школу. Там, мій наставник В.Н. Павлович. дав мені перші ази художнього мистецтва, за що я йому безмежно вдячний. У старших класах я мав на меті далі здобувати художню професійну освіту. Спочатку було бажання навчатись у Львівській академії друкарств, але врешті решт я зацікавився реставрацію – для мене вона і стала остаточним напрямом у житті.
– У чому полягає різниця між образотворчим мистецтвом та реставрацією картин?
– Я б не став проводити якісь межі чи відмінності між мистецтвом і реставрацію, адже реставрація є важливою у збереженні творів мистецтва. Без неї ми б не бачили шедеври великих художників відродження, бароко, класицизму і т.д. Реставрація та консервація творів мистецтва – відповідальна справа, яка потребує багато часу і сил.
– Яка з відреставрованих тобою робіт запам’яталась найбільше? Чи виникали складнощі під час роботи?
– Зараз працюю над дипломною роботою – реставрую портрет французького маршала Юзефа Понятовського на коні. Робота виявилась складною через велику кількість проривів полотна (12, не рахуючи маленьких пошкоджень). Та поки що мені все вдається.
– Твої світлини, немов живописні полотна, від кого ти перейняв цю майстерність?
– Я не знаю від кого міг перейняти художній талант, адже у моїй сім’ї такого хисту не мав ніхто. Але я впевнений, що любов до мистецтва прищепив мені вчитель художньої школи Володимир Назарович та атмосфера, в якій я починав працювати.
– Чи допомагають тобі художні навики у творчому задумі, який ти вкладаєш у свої фото?
– Звичайно. Коли ти отримуєш знання художніх технік, маєш поняття про світло-тінь, рефлекси, композицію, постановку, колір, працювати легше. Такі речі є важливими, коли ти тримаєш в руках фотоапарат.
– Які ще маєш хобі?
– Ще зі школи у мене проявився інтерес до історії грошових знаків світу. Мене це цікавило, адже за монетами можна розповісти історію. Тому я вирішив зайнятись нумізматикою. На сьогодні моя колекція нараховує до шестиста монет (178 країн світу, а також монети Царської Росії, Османської імперії та монети королів та монархів ХVІІ-XXI ст.) Також вважаю фотографію своїм захоплення. Світлини – це історія, спогади…
– Якими будуть твої мистецькі побажання та зауваження щодо дизайну нашої газети?
– Зауважень як таких немає, тільки побажання. Продовжуйте радувати людей своїми матеріалами. Вони можуть стати для когось натхненням. Творіть, працюйте та любіть…адже без цього наше життя сіре та пусте!
Розмовляла Ольга Комарова,
гол. редактор газети