До змісту

Журналістське розслідування в маленькому місті: як вижити?

Коли ти журналіст, тебе рано чи пізно (краще, звичайно, пізно) потягне до святая святих – розслідувальної журналістики. І ось тут вважай, що ти “попав”, бо журналісти-розслідувачі живуть цікаво, але, на жаль, недовго, тому вибір за тобою: або молодий, запальний, інформація «назавжди в пам’яті», або ти спочатку набиваєш ґулі на намаганнях порозумітися з вічно праведно/неправедно гнівними, а тоді весь такий досвідчений і з великим ланцюгом знайомих (які можуть не тільки «дати по голові», але й іноді прикрити тебе) із високо піднятою «короною» гордо ввійдеш в оту, що зветься святая святих. І добре, якщо ти мешканець мегаполісу, де загубитися можна навіть на центральній площі, а от що робити, коли ти вирішив геройствувати в місті, де кожен другий пес упізнає тебе за запахом сигарети твого сусіда?

Далі – декілька порад, які допоможуть тобі не стати янголом у посмертних фото «героїчних» журналістів, але й не писати сполук-штампів «за сприяння» чи «за підтримки» не вийде.

Перше і найголовніше – не бійся. Боїшся – тікай. Боїшся боятися – тікай. Бо якщо ти зовсім нічого не боїшся, ти або маєш дев’ять життів, або можеш похизуватися відсутністю мозку. З першим – у супергерої, з другим – до лікаря.

Друге і не менш вагоме – думай. Не перемудровуй. Просто думай. Аналізуй. Спостерігай. Зіставляй факти. Не вмієш думати – тікай.

Третє і надзвичайно цінне – вчися. За корону не хвилюйся – вона втримається, а якщо раптом почне сповзати, лопата «прийде» на допомогу (знайдуться ті, хто буде мати час/можливість/бажання підрівняти). Вчи матчастину. В розслідувальній журналістиці – це знання законів, це розуміння меж прав власних і тих, хто теж має ті самі права і свободи. Не вмієш вчитися – тікай.

Тренуй пам’ять. Особливо цінною є здатність поєднувати осіб (десь там колись бачив) із займаними посадами і функціональними обов’язками. Не сподівайся, що той пес, який упізнає тебе, підкаже тобі, як виглядає мер, голова сільради чи очільник податкової. Та й ніхто вже не буде витрачати на тебе час, пояснюючи, як виглядає голова райдержадміністрації і чому поламана гірка на дитячому міському майданчику. Це не до нього…

Гаси емоції. Це порада могла б стосуватися пункту «Думай». Але гасити емоції – це настільки важлива здатність журналіста-розслідувача, що про неї потрібно говорити окремо. Емоційний виклад інформації (без істерії і хештегів «зрада» і «все пропало») – це добре, бо це привертає увагу громадськості. Але коли емоції керують логікою проведення розслідування, є шанс стати на бік тих, кому це вигідно.

Тренуйся спілкуватися з людьми. Ні, тобі не потрібно довгими зимовими вечорами пекти пироги і скликати до себе на чай усіх, із ким можна було б відтренувати свої навички. Тренуйся слухати і чути. Тренуйся ставити запитання так, щоб отримувати повні відповіді, а не кивки головою «вгору-вниз» чи «вправо-вліво».

Ці поради – це фактори для самоперевірки: готовий ти чи ні починати кар’єру журналіста-розслідувача. А от далі – маленькі лайф-хаки від «великих» журналістів.

Лайф-хак № 1. Обирай напрям. І вивчай матчастину

Якщо ти, до прикладу, розслідуєш економічні злочини чи корупцію, то повинен точно знати, що тендер і гендер – це різне, що хабар і подарунок – це тотожні поняття, що добровільна передача майна і рейдерське захоплення – це також не одне й те саме. Головне, ти повинен точно знати, де шукати податкові декларації чиновників, хто кому кум / брат / сват, навіть, яку кістку гризе вранці собака, котру з доброти душевної підгодовує очільник податкової.

Працювати можна за різними напрямками водночас, але пам’ятай, що кожен обраний напрям повинен бути тобою досліджений на максимально. Журналіст-розслідувач повинен знати все й навіть трохи більше. Це такий собі симбіоз бабці біля під’їзду, експерта і борця за справедливість.

Лайф-хак № 2. Не струшуй повітря, якщо не впевнений в тому, що кожне слово твоє підтверджується документально

Ні, звичайно, ти можеш бути твердо переконаним, що один чиновник «розбазарює» кошти, інший раптом нізвідки став власником новенької «Тесли», а той лобіює тендерні перемоги компанії своєї дружини і т. д. Кожен «найекспертніший диванний» експерт розкаже тобі те саме, і навіть трохи більше. Але за кожне твоє слово доведеться відповідати тобі. І оті «диванні» експерти, коли доведеться підтверджувати їхню «диванну експертизу», раптом зникають, змінюючи айпі-адреси. А ти залишаєшся. Ти просто втратиш свою репутацію, а громадськість тебе буде сприймати як вічно невдоволеного балабола, якому б тільки поскандалити. Найгірше, що може трапитися, – це судовий позов, звинувачення в наклепі. І до твоєї «балабольності» додається ще й відшкодування моральних збитків і судові витрати.

Лайф-хак № 3. Не цурайся кропіткої роботи з відкритими джерелами

На щастя, для журналіста-розслідувача мудрі люди придумали інтернет, бази даних і соціальні мережі. Саме в них –90% потрібної тобі інформації. Але з нею теж потрібно працювати. Насправді, задекларована річна зарплата чиновника 80 000 грн / рік чи 500 000 грн / рік – це лише порожні цифри. А от в порівнянні із зарплатнею середньостатистичного українця – це вже конкретика. Демонстрація площ будинків чи вартості машин чиновника – це «емоційні виверти», а от дослідження його діяльності впродовж певного періоду часу і порівняння його офіційних доходів із ринковою вартістю будинків чи машин – це вже конкретика.

Журналіст-розслідувач – це не письменник-есеїст, який розтікається думкою між рядками. Журналіст-розслідувач говорить конкретно, але за умови, що кожне своє слово він може підтвердити документально.

Лайф-хак № 4. Люби людей

Соціальна відповідальність? Ні, не чули. Але соціально відповідальна журналістика – це як клятва Гіппократа в медицині. Одну й ту ж подію можна подати по-різному, тому завжди думай про тих, кого (як несправедливо ображених) ти взявся захищати. Інколи праведний гнів журналіста-розслідувача призводить до хвилі, яка «змітає» всіх і змушує підзахисного змінювати прізвище й місце проживання.

Ці поради й лайф-хаки не є догмою. Звичайно, ти маєш право набивати власні ґулі, розбивати свої долоні й коліна. Ці поради є маленькою спробою захистити тебе від тебе самого.

У наступних публікаціях поговоримо про те, як правильно подавати інформаційний запит так, щоб відповідь була змістовною і вчасною, про те, як «просувати себе» по кар’єрних східцях, як працювати з аудиторією… і ще багато про що цікаве. Залишайся з нами. Вчися. Думай. І одягай шапку…

Оксана Почапська, доцент кафедри журналістики

Share Our Posts

Share this post through social bookmarks.

  • Delicious
  • Digg
  • Newsvine
  • RSS
  • StumbleUpon
  • Technorati

Коментарі

Скажіть нам, що ви думаєте