Домова церква чоловічої гімназії… близька і незвідана
Вже вкотре пересвідчуємось, що у кожній вивченій темі, в якій, здається, все відомо, можна знайти щось нове і незнане. Виявляється, що колись при Подільській чоловічій гімназії (тепер будинок історичного факультету) існувала домова церква Трьох Святителів. Дивно, адже про це не знають навіть викладачі істфаку. В працях інших дослідників цій темі приділяється, в кращому випадку, всього декілька слів, та й там помилково пишеться, що заради влаштування церкви спеціально (!) спорудили перекриття між другим і третім поверхом, що не є досить вірним. І от, після довгих вивчень архівних документів, ми можемо трішки пролити світло на це питання.
Незважаючи на те, що існування цієї церкви приховувала радянська влада і знищення останніх згадок про неї в будівлі колишньої гімназії довершила Друга Світова війна, ми все-таки спробуємо повернутися назад у часі, щоб відтворити події минулих років. Окрім даних із архівних справ Державного архіву Хмельницької області, нам дуже допомогли історичні джерела із бібліотеки рідкісних видань К-ПНУ ім. Івана Огієнка. Особливо це стосується книги І. Михалевича за 1883 рік. Також став у пригоді план електрифікації будівлі, що зберігається у фондах ДАХмО. Вивчивши його детальніальніше ми помітили, що особлива увага акцентується на приміщенні третього поверху (аудидорії 25 і 25а). Саме у тій великій кімнаті без сучасної перегородки, замість звичайних лампочок планувалось розмістити три великі люстри.
Згідно архівних документів домова церква Трьох Святителів відкрита і посвячена до богослужіння 16 вересня 1872 року. Її облаштування обійшлося в 6 179 руб. 28 коп. Думка про будівництво гімназійної церкви вперше була висловлена паном Теодоровичем, який визнавав таку споруду однією з необхідних заходів до поліпшення Кам’янець-Подільської гімназії (рапорт від 11 липня 1864 р.). Але керуючий округом, помічник попечителя Міхневич не вважав це необхідним, аргументуючи близькість до гімназії парафіяльної церкви (Петропавлівської). Директор гімназії Коленко, вступивши у посаду, дбав про поліпшення морального життя вихованців, бажав влаштувати церкву, але відчувався брак коштів. Кошторис на будівництво на суму в 1987 рублів і 4 копійки був складений в лютому 1865 року. Але Коленко в червні цього року пише, що на будівництво потрібно буде витратити значно більше – три тисячі. Найбільшим питанням був вибір місця для влаштування церкви. Існувало три пропозиції: а) влаштувати церкву в нижньому поверсі ліворуч від головного входу; б) влаштувати її в актовому залі, при цьому знищивши стелю; в) залишити актовий зал і влаштувавши церкву над ним, зміцнивши тільки підлогу.
Архітектори вважали, що краще церкву влаштувати в нижньому поверсі, що само собою було ясно; директор наполягав на влаштуванні церкви в залі на тій підставі, що православному храму повинно надатися найкраще приміщення. Поки йшла переписка з цього приводу, директор дізнався, що розташований поблизу гімназії кармелітський костел буде перебудований у православну церкву, і, увійшовши в перемовини з губернатором, отримав повідомлення, що в новому соборі ймовірно можуть відводити особливі місця для учнів, – це підтвердив і архітектор Освальд.
Ось що писав свого часу один мандрівник у своїх спогадах 1866 року (під криптонімом «И-товъ»), який побував в Кам’янці: «В воскресенье город просыпается с утра. C фольварков и окрестностей едут дрожки и экипажи с дамами. Горожане вычищены, выглажены, расходятся по церквям и костелам. Провели гимназистов русского исповедания в одну из маленьких приходских церквей. В прежнее время им позволялось посещать вместе с другими жителями архиерейскую и соборную церковь, но в последнее время ходят в одну из церквей, где никого не бывает…».
3 жовтня 1866 року архієпископ Леонтій благословив влаштування іконостасу в гімназії за запропонованим проектом. Судячи з плану будівлі, церква мала облаштуватися в актовій залі; передбачалося витратити кошти на церковне обладнання та іконостас (3983 рублі 68 копійок із пожертвувань, які складали 5137 рублів 16 копійок). У кінці грудня міністр дозволив влаштувати церкву на кошти з торгів або господарським способом, якщо торги не відбудуться. Оголошуючи дозвіл міністра, піклувальник, князь Ширинський-Шахматов власноруч дописав: «желательно было бы, чтобы на рубеже нашей земли вновь устраиваемая церковь была посвящена памяти св. митрополитов московских и всея России чудотворцев – Петра, Алексея и Ионы, память которых празднуется 5-го октября. Поручаю Вам испросить на устройство гимназической церкви во имя названных святителей благословение его преосвященства». Між тим, відомості про створення гімназійної церкви в перебудованому Кармелітському костелі дійшли до піклувальника гімназії – і 15 січня 1867 року телеграмою він наказує призупинитися з торгами і повідомити з приводу влаштування відгук преосвященного. Позитивно відповісти з цієї нагоди ніхто не міг і справа затягнулася.
27 травня 1868 року був складений кошторис на облаштування іконостасу в боковому вівтарі собору, на суму 1049 рублів 25 копійок, що було втричі дешевше за влаштування церкви в гімназійному будинку. Але директор Коленко знову загальмував справу пропозицією, щоб боковий вівтар був зроблений за рахунок коштів, відпущених на перебудову собору (бо ця церква не може замінити домової та учні навряд чи можуть поміститься на хорах). Питання вирішилось остаточно тільки тоді, коли 1 липня 1870 р. церковно-будівельне управління погодилось з думкою директора – церква дійсно мала і навряд чи буде зручною, внаслідок чого управління виключило її з плану собору.
У газеті «Кіевлянинъ» у №1133 за 8 листопада 1879 року була надрукована розгорнута стаття про відвідини гімназії принцом Ольденбургським. У одній із архівних справ ДАХмО є переписаною ця замітка. Ось деякі яскраві тези з неї, які стосуються домової церкви: «Его Императорское Высочество Принц Ольденбургский изволил прибыть в Каменец 5-го Сентября поздно вечером – 6-го от 9 часов до 3-х осматривал Гимназию, присутствовал на всех уроках; чтобы ознакомиться с полным составом преподавателей и местом преподавания <…> Затем предстояла ревизия Господина Министра Народного Просвещения. В ожидании последней мужская гимназия успела отпраздновать торжество освячения своей церкви. Общественная постройка до сих пор в Каменеце подвигалась весьма медленно. Гимнастическая церковъ вопреки ожиданиямъ возникла весьма быстро, не смотря на сложность работ по устройству особенной системы балок для полов и кропотливую работу по воздвижению потолка. Устроимая на 3-м этаже здания в честь и память трех святителей, она по величине размеров своих представляется весьма удобной для посещения её не только воспитанниками гимназии, но и посторонними лицами. Давно желаемое устройство Церкви в самом здании гимназии оправдывается, кроме нравственно-воспитательного значения храма при учебном заведении, чисто гигиеническими соображениями. Посещения холодного и сырого здания собора – а таковы почти все церкви в Каменце, за исключением домовых – представляло серьезную опастность для здоровъя детей. Теплая и удобная вновь устроенная гимназическая церковъ совершенно устраняет это неудобство <…> Обстановка очень удачно припарована к детскому возрасту <…> Иконостасная живопись исполнялась в Киеве даровитым художником Рокачевским, очень высокого до стоинства, до открытия церкви многие жители города приходили любоватъся на эти иконы, подобных которым в городе нет. Освящение церкви было совершенно 16-го Сентября Высокопреосвященнейшем Леонтием…».
Варто зазначити, що Афанасій Рокачевський (1830-1901) у кінці минулого століття був один із найпопулярніших художників Києва, хорошим портретистом і засновником загальнодоступної художньої школи. До столиці він переїхав у 1863 р. разом із родиною, де заробляв на життя виконанням замовних робіт і писанням ікон. На жаль, біографія митця досить мало вивчена і зразків його ікон знайти не вдалось. Натомість ми знайшли зображення його картин, які свідчать про високу майстерність художника.
У історичних документах ДАХмО є архівна справа, яка містить детальний звіт Подільської чоловічої гімназії за 1912 рік. Деякі аркуші відображають у т.ч. стан домової церкви.
Отож, на сьогодні у цьому приміщенні розміщуються аудиторії 25 і 25а. Там, де колись стояв іконостас – розміщується дошка. Словом, те, що колись було найважливішим для віруючих – тепер найважливіше для викладачів і студентів. Тому, шановне студентство, сто разів подумайте: чи варто виймати шпаргалки і грішити у святому місті. Окрім цього, нам вдалось відшукати фото діючої домової церкви Трьох Святителів у Московській Класичній гімназії. Можливо, саме так виглядала домова церква і у нас. На жаль, важко сказати, адже історичні світлини не збереглися в архівних установах. Можливо, фотографії цієї церкви наявні в приватних колекціях…
Дмитро Бабюк, магістр образотворчого мистецтва,
випускник педагогічного факультету,
Ольга Комарова, магістрантка
історичного факультету
* * *
Зведення каплиці Українського собору
Історичний досвід розбудови незалежних держав переконливо засвідчує, що цей нелегкий процес завжди оптимізовується за умови духовної єдності народу, наявності його серцевини – Національної церкви. Так історично склалося, що в Україні національно-визвольні змагання завжди тісно перепліталися з боротьбою за збереження своєї віри і Церкви. Яскравим прикладом цього слугують революційні події 1917-1921 рр., у політичному центрі яких певний час довелося побути й Кам’янцю-Подільському (йдеться мова про Кам’янецьку добу Директорії УНР). Діяльність органів української влади і відкриття у місті Державного Українського Університету (жовтень 1918 р.) стали потужним імпульсом українізації культурного, громадсько-політичного й релігійного життя.
Ідея створення української церкви вже у 1920 р. мала у місті немало прихильників, включаючи прихожан Кафедрального Казанського Собору. Наступного року відомі вчені Ю.Сіцінський, М.Васильківський і С.Гаєвський, а також студенти порушили клопотання про передачу храму утвореній громаді Української Автокефальної Православної Церкви. Влада його задовільнила і десь з кінця 1921 – початку 1922 рр. в офіційних документах храм починає називатися Українським кафедральним собором.
У середині 30-х рр. ХХ ст. Український Собор був знищений комуністичним режимом. Відродження храму для нас є дуже важливою справою. Адже він у 20-х роках ХХ ст. став справжнім символом українства. Усвідомлюючи те, що в теперішній час зібрати необхідні кошти на цілковиту відбудову собору ми не зможемо, наша громада вирішила зробити у цьому напрямі наступний крок – звести каплицю. Міркували так: коли вона постане, то це означатиме, що ми в певній мірі відродили духовне життя самого храму. По-друге, був один момент, який вплинув на прийняття ухвали негайно розпочати будівництво каплиці. Одна із релігійних громад, підпорядкованих Київському патріархату, проводила богослужіння у Вірменській дзвіниці. Це переважно жителі Старого міста, Підзамча, Довжку. Однак вірменська громада домоглася (і цілком справедливо) її повернення для свого храму, який хочуть відродити. До того ж у липні завершується термін оренди українською релігійною громадою приміщення дзвіниці. Як наслідок, кілька десятків парафіян втрачали місце для здійснення богослужіння. Тому наша університетська громада вирішила приєднати цих вірян до себе, а відтак разом збиратимемо усіх у каплиці Храму Різдва Христового. Священиком Святіший Патріарх Філарет затвердив отця Марата.
Спільними зусиллями ми взялися за справу – і30 травня будівельники завершили зведення споруди каплиці. Залишилися внутрішні роботи. Для нас – це велика духовна перемога. По-перше, реально відродили у духовному сенсі функціонування нашого Українського Собору. По-друге, ми отримали свій маленький діючий храм, в уособленні каплички. По-третє, духовне відродження цієї історичної сакральної святині важливе і для нашого університету, який є першим в Україні українським університетом і носить ім’я великого патріота України, митрополита Іларіона – Івана Огієнка. Адже нашому університету варто обов’язково мати свій храм. Коли ми майже десять років назад розпочали роботу над відновленням храму, то водночас враховували і потребу відродження історичної традиції нашого освітнього закладу. В перші роки його існування у ньому функціонувала церква Святого Миколая і діяв богословський факультет (ліквідований радянською владою у листопаді 1920 р.).
Наявність святині в «альма матері» є традиційною для європейського університетського життя. Коли я вперше побував у Варшавському університеті у 1993 році, то був приємно вражений, коли побачив як викладачі і студенти у вільний час попрямували на молитву до університетського храму. Тому храм повинен бути і в нашому університеті, щоб студенти і викладачі водночас збагачувалися духовно. Безперечно, кожен в праві зробити власний вибір: вірити в Бога чи ні. Але якщо є храм – і людина відчує потребу у спілкуванні з Богом й піде до нього, то хіба у цьому є щось погане? Можливо, для тих, хто зараз не вірить чи сумнівається, це стане поштовхом у майбутньому повернутися до Бога. Наприклад, особисто я прийшов до нього, на жаль, тільки у п’ятдесят років.
Зрозуміло, для будівництва каплички потрібні були кошти. Частину їх ми уже мали, але потрібно було їх більше. Тому звернулися по допомогу до випускників історичного факультету, його студентів і викладачів, викладачів університету і просто кам’янчан, котрих знали. І від імені парафіяльної ради висловлюю щиру вдячність усім, хто відгукнувся й вніс пожертвування на спорудження каплиці. Її поява – це результат доброї волі кількох сотень осіб, котрі не залишилися байдужими до наших прохань і допомогли тим, чим могли! Низький уклін Вам усім за проявлене милосердя, яке не залишиться поза увагою нашого Господа. Саме так навчає Святе Письмо: «Хто дає бідному, той позичає Господу. За нього Господь віддасть».
Валерій Степанович Степанков,
голова парафіяльної ради,
доктор історичних наук,
професор, академік УАІН