Майдан 2013 року має чимало спільного з майданом 2004 року. Серед спільних рис можна виділити:
1) і перший, і другий майдани не ініційовані політичними силами. Це прояв пробудження людської гідності, усвідомлення себе громадянином, прагнення розбудувати в Україні демократичне суспільство, яке б ґрунтувалося на принципах поваги до права, закону, особистості людини. Іншими словами, в обох випадках проти свавілля влади, ігнорування волі громадян, проявів авторитаризму;

2) обидва майдани об’єднує гідність та благородство учасників, адже в обох випадках маємо прояв кращих якостей української душі: демократизм, повага один до одного, турбота один про одного, безкорисність і рішуча готовність йти на самопожертву;

3) обидва майдани засвідчують формування в українців почуття свободи як основи буття людини в суспільстві. Ті, хто беруть участь у подіях, – це вже вільні люди, бо свобода для них – це найцінніше почуття. Люди, які стоять на майдані, не хочуть, щоб їхні діти, близькі, родичі були біомасою, знаряддям у руках кланів, бидлом, худобою. Вони прагнуть бути вільними громадянами у вільній державі;

4) в обох випадках виступали не за реалізацію своїх соціально-економічних потреб, а за те, щоб змінити обличчя суспільства, парадигму його функціонування, тобто за реалізацію загальнодержавних проектів та реформ;

5) учасники майданів прагнули й прагнуть до проведення докорінних функціональних перетворень в усіх сферах життєдіяльності країни з метою якісної зміни життя суспільства і кожного з нас;

6) на превеликий жаль, керівники майданів не повністю усвідомили свою політичну й персональну відповідальність за виконання вимог учасників і за їх долю, були намагання використати народний рух у партійних чи власних інтересах;

7) і перший, і другий майдани засвідчили процес становлення сучасної політичної української нації, ріст національної свідомості українців.

Водночас можна виділити й низку відмінних рис між майданом 2004 то 2013 років:

1)    у першому випадку поштовхом стало фальшування виборів, що є внутрішньополітичною проблемою, в другому випадку події пов’язані із зміною зовнішньополітичного курсу: йдеться вже не про персону, а вибір майбутнього народу;

2)    в першому випадку основні вимоги зводилися до необхідності скасування наслідків виборів, у другому – учасники майдану домагаються зміни сучасної політичної системи, демократизації життя суспільства, верховенства права;

3)    відмінність майданів полягає в тому, що учасники позбавлені ілюзій в те, що необхідно змінити лише керівника держави (президента), йдеться про те, щоб змінити систему, тобто перезавантажити владу;

4)    вимоги майдану 2013 року є рішучішими, політично прагматичними, вони засвідчують, що українське суспільство вимагає змін, а не слів. Гасел, обіцянок;

5)    на першому майдані влада намагалася шукати компроміс і такого цинізму та брутальності по стосовно протестувальників не було, як на майдані 2013 року. Сучасна влада робить вигляд, що немає проблем, майдан не відображає інтересів народу, а це лише виступи осіб, спровокованих політиками, котрі представляють собою не громадян, а інтереси маргінальних прошарків. Влада обрала не шлях пошуку виходу з ситуації, а придушення, тому наслідки передбачити важко, а відтак порівняно з першим майданом зростає ризики громадянської війни.

 Валерій Степанков, доктор історичних наук,
професор кафедри всесвітньої історії,
академік УАІН.
Світлини Ольги Комарової.