Навряд чи в когось виникне бажання сперечатися з тезою про необхідність знання історії свого народу. Видання професійних істориків не всі можуть читати і розуміти їх через певну заформалізованість та перевантаження професійною термінологією й фактологічним матеріалом. Тоді на допомогу приходить історична література.

Звернімося до майстра історичних романів Романа Іваничука, зокрема до його твору «Країна Ірредента». Основним запитанням, на яке намагається автор знайти відповідь у творі, є: «Чому народ, талановитий та працьовитий, який мешкає на дивній та родючій землі під назвою Україна, не живе спокійно та заможно, а весь час балансує на краю прірви?». За влучним висловом літературознавців, композиція роману нагадує дивний чорно-білий колаж з різних часових пластів українського буття, пронизаних, мов життєдайним світлом, прагненням – попри весь трагізм долі – відбутися.

У творі читач зустрінеться з усіма відомими героїчними постатями Степана Бандери, Євгена Коновальця, Романа Дашкевича, Андрія Мельника, Олега Ольжича, Олени Теліги, Дмитра Донцова, Марії Бачинської та багатьох інших. У романі фігурує прототип друга Романа Іваничука – довголітній в’язень радянських таборів, український дисидент Михайло Горинь (в романі – Михайло Безрідний). Власне на основі щоденникових записів героя й описуються події про боротьбу трьох поколінь за незалежність України.

Приємною несподіванкою для кам’янчан стане те, що кілька сторінок роману присвячені саме нашому місту й пов’язані з його історією, зокрема періодом, коли Кам’янець-Подільський отримав статус тимчасової столиці Української Народної Республіки (так звана «кам’янецька доба» УНР).

Наведемо цитату з роману: «А втім, подумав я, українська доля завжди вирішувалася на майданах. На січових ристалищах обирали гетьманів й готувалося до переможних походів козацтво, на сільських толоках відбувалися судні ради і фестини, що формували світогляд сільської молоді, звідти й вирушали повстанці на війну; на Софійський майдан в’їжджав на білому коні після величних перемог гетьман Богдан Хмельницький. Тут приймали парад наші отамани під час української революції 1919 року, сюди виходили і ми, коли наважилися повалити прокляту совєтчину, – нині ж на Хрещатику очищується від чужинецької скверни і стає державною нацією весь народ. Вся Україна за потреби ставала єдиним Майданом, що простягався на просторах від Сяну до Дону…».

Нічого не нагадує?..

Ігор Старенький,
аспірант історичного факультету